Мітки: сім’я

Вправи на взаємодію в парі. Поради сімейного психолога Павла Горбенка

Павло Горбенко – сімейний психолог, психотерапевт, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

Час від часу до мене звертаються пари з проханням «продіагностувати» їх відносини. Якщо чесно, не надто корисна справа. Третій особі, навіть і психотерапевту, важко визначити, що для відносин є нормою, а що – ні. Скільки існує пар, стільки й норм. Якщо нас влаштовує те, що відбувається з кожним з нас у відносинах, то це і є найкращим показником їх якості. Тому я, зазвичай, пропоную спробувати самим партнерам трохи «погратись» у відносини і оцінити, як вони себе в них почувають.

От сьогодні я хочу поділитися з вами доволі простим «експрес-тестом», який дозволить у ігровій формі за, скажімо, десять хвилин, прожити з вашим партнером маленьке життя. І що є більш важливим, дасть широке поле для експериментів.

Отже, вихідні умови такі: у вас із партнером існують достатньо довірливі стосунки, ви обидва знаходитесь у спокійному стані, у вас є десять – двадцять хвилин часу і тихе місце, де вас ніхто не буде відволікати, а краще – і бачити. Вихідне положення – ви стоїте обличчям один до одного на відстані трохи більше витягнутої руки.
Вся вправа відбувається із заплющеними очима і мовчки. Кожен етап займає приблизно дві-три хвилини.


Перша фаза – ви стоїте поруч, опустивши руки, але жодним чином не взаємодієте. Спробуйте відчути, як ви почуваєте себе при цьому. Спокійно? Тривожно? Що хочеться зробити? Збільшити дистанцію? Пересвідчитись, що партнер не втік? Сконцентруватись на собі? Відмітьте це про себе.
Потім не домовляючись і не розплющуючи очей, дуже повільно знайдіть своїми долонями долоні партнера і «познайомтесь» з ними, доторкаючись і «досліджуючи» їх. При чому те, як відбувається це «знайомство», теж може бути інформативним. Ви берете ініціативу у свої руки, чи чекаєте, коли вас «знайдуть»? Намагаєтесь проявити фантазію чи обмежуєтесь офіційним діловим рукопотисканням? Що ви взагалі в цей момент відчуваєте – азарт, ніжність, цікавість, смуток, ще щось? Просто відчувайте те, що відчувається і відмітьте це про себе. Спробуйте трохи проекспериментувати із взаємодією (але ж пам’ятаєте – тільки долонями!) і поступово переходити до іншої фази.
Далі так само, через взаємодію долонями спробуйте по черзі побути активною і пасивною стороною. Тобто один партнер на якійсь час стає ведучим і може робити із долонями іншого все, що захоче. Інший просто підкоряється і слідує за партнером. Потім ролі змінюються. Звичайно, тут так само важливо відслідковувати почуття.

Переходимо до наступної фази. Тепер через взаємодію долонь дайте партнеру відчути, що ви володієте певною силою. Покажіть, що кожен з вас може не піддаватися і наполягати на своєму. Можна навіть трохи поконфліктувати, посперечатись, перевірити, хто головний (при цьому, звичайно, важливо дозувати силу так, щоб не завдати одне одному болю). А потім можна «помиритися». Як це вам?

І врешті решт – через контакт долонь подякуйте партнерові за все, що ви прожили разом і так само повільно завершіть ваш контакт руками і знову поверніться у стан, з якого починали – навпроти один одного, руки опущені. Дайте собі ще близько хвилини на те, щоб відчути «післясмак» взаємодії. Що ви відчуваєте зараз? Задоволення? Спокій? Смуток? Збудження? Ще щось?
І можете відкривати очі.
Неважко помітити, що етапи, які ви проживаєте з партнером у вправі, символічно відображають етапи відносин, через які ми усі проходимо. Спочатку ми знаходимось кожен у своєму власному просторі, наодинці з собою. Потім відбувається знайомство, далі – романтичний період «відкриття» партнера, з’являється досвід взаємодії, потім проявляються певне суперництво, яке по суті є продовженням знайомства і закінчується примиренням і ще більшою близькістю. Ну і нарешті, завершення і прощання. А далі – новий цикл. І ще. І ще.

Після вправи цікаво задати собі і обговорити з партнером декілька питань.
– Що було найбільш приємним? А неприємним?
– Чого не вистачило?
– Чого було забагато?
– Чого ще хотілося?
А можливо, ви помітите цікаві паралелі із своїми реальними відносинами і це теж може бути темою для обговорення. Чи схоже те, як ви себе вели у вправі з тим, як ви ведете себе у житті? А що було б, якби на певному етапі ви повели себе не так, як завжди звикли? Як би з цим було вам і партнеру? А от і спробуйте наступного разу.

Насправді таких метафоричних вправ на взаємодію існує чимало. Тож – далі буде.
Доречі, описану тут техніку можна використовувати й не сильно концентруючись на усвідомленнях. Можете спробувати просто отримати задоволення від такого незвичного тілесного контакту з партнером. І ще – зверніть увагу на те, як відреагував ваш партнер на пропозицію спробувати вправу. Якщо він погодився, то можете вже порадіти за себе. Якщо у вашій парі є місце для експерименту, це вже є доволі яскравою ознакою довіри у ваших стосунках.
Так, ну і, звичайно ж, не забутьте після всього цього міцно обійняти свого партнера і подякувати йому за те, що він у вас є.

Творчості і натхнення вам у ваших стосунках!


Павло Горбенко, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА.

5 порад щодо статевого виховання від Валентини Самусь

Сексуальна освіта – це тема палких дискусій. В Україні протидія їй досить потужна, особливо серед релігійних організацій та батьків, які вважають, що діти про все дізнаються після весілля. Але і в країнах, де така освіта є загальнообов’язковою, теж є незадоволені.

З одного боку, дехто боїться, що будь-яка інформація спонукатиме дітей цікавитися питаннями сексу раніше, ніж того варто, але з іншого — ми живемо не в інформаційному вакуумі, і підлітки все одно знайдуть відповіді на запитання, що їх хвилюють — і часто в досить спотвореному вигляді.

Чи можливі в такому випадку якісь універсальні поради щодо сексуального виховання дітей, які підходять геть усім незалежно від їхніх культурних та релігійних переконань? Я спробую такі сформулювати.

 

  1. Не кажіть неправди. Всі батьки іноді трохи хитрують з дитиною, коли не готові до конфлікту або плачу. «Крамниця з морозивом вже зачинилася» – іноді кажемо ми, коли немає сил пояснювати дитині, що досить вже солодкого на день, чи ми настільки втомлені, що йти до магазину вже не в силах. Але коли це стосується питань освіти, такий підхід абсолютно недопустимий. Звичайно, мало хто зараз серйозно говорить дитині, що її “приніс лелека” або “знайшли в капусті”. Але слів про те, що “дорослі дуже люблять один одного і тоді з’являються діти” на якомусь етапі стає теж недостатньо. Відсутність інформації запускає механізм пізнання через фантазування: дитина починає питати “а мене тато теж любить, чи це значить, що в мене буде дитина?” “А ще любить бабуся, і, можливо, вихователька, вони завагітніють?” Часто невідоме чи незрозуміле стає причиною страхів. В результаті діти бояться завагітніти від поцілунків чи туалету, бо механізм цього процесу зовсім не прояснений.

 

  1. Називайте речі своїми іменами. У статевих органів є назви — так само, як і в інших частин тіла. Ми вчимо з дітьми слова “очі”, “ротик” і “носик” ще в перший рік дитини, а слова “вульва” і “пеніс” часто в аж середній школі. Ці слова абсолютно пристойні і допомагають дитині формувати цілісний образ тіла. Слова “піхва”, “уретра”, “головка”, “анус” допоможуть краще розібратися у механізмах роботи тіла. Вони не потребують евфемізмів. Так само, як ми не називаємо пальці “змійками”, нам нема необхідності називати пеніс “краником”.

 

  1. Визнавайте тілесні кордони дитини і заявляйте про власні кордони. Дитина має право на своє тіло від народження. Коли вона вже може висловити згоду чи незгоду щодо доторків та поцілунків, з нею варто рахуватися. Коли ми кажемо “давай тітонька тебе потримає”, чи “поцілуй бабусю на прощання”,  а дитина каже “ні”, то для нас це має бути “ні”. Те саме стосується кордонів дорослих: якщо дитина робить вам щось неприємне, сміливо відмовляйте. Якщо дитину вчать слухатися дорослих і бути чемною, їй важко буде проявити спротив у випадку насильства. Розуміння власних рамок і кордонів має працювати і у розумінні кордонів інших. Якщо дитина дошкільного і старшого віку хоче ходити з вами в душ чи засинає, тільки тримаючись за груди, треба вчитися казати їй “ні”. Вміння говорити і чути це слово “ні” — важлива частина емоційного  дорослішання.

 

  1. Відповідайте на питання в межах інтересу. Часто чую питання, чи не рано про щось знати. Відповідь проста: якщо дитина запитала, то не рано. Якщо ви відмахнетеся від неї, то вона дізнається про це з інших джерел, які ви точно не зможете проконтролювати. Але і зайві подробиці можуть ускладнити сприйняття. Загальна ідея полягає в тому, щоб відповісти на питання і чекати уточнень. Якщо їх нема, значить, інформації поки достатньо.

 

  1. Говоріть про стосунки. Навчайте дітей різноманітності людських почуттів і стосунків. Часто підлітки займаються сексом у пошуках близькості та прийняття. Але ж існує безліч почуттів між людьми та їх проявів – дружба, закоханість, інтерес, ваблення, симпатія, близькість. Можна гуляти, готувати разом їжу, обговорювати фільми, обійматися під ковдрою і робити безліч інших справ, поглиблюючи близькість як пара. Якщо різноманітність почуттів і їх проявів не знайома, то секс стає єдиним проявом близькості, не в останню чергу завдяки фільмам та музичним кліпам.

 

Ну і найбільш загальна порада – залишайтеся для дитини тим, до кого можна підійти з будь-яким запитанням, і отримати підтримку, а не покарання, тоді більше шансів не пропустити ситуацію небезпеки.

З 17 травня в Центрі психосоціальної реабілітації стартує група “Наука про стосунки” для підлітків 12-15 років. Детальніше про групу ви можете дізнатися за посиланням: https://www.facebook.com/events/121149782081182/

 

Відбулась мистецька громадська акція “Кольорова витинанка” в Центрі психосоціальної реабілітації!

27 та 29 грудня у приміщенні Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА пройшла мистецька громадська акція для дітей та дорослих “Кольорова витинанка”.


Організатори акції: Центр психосоціальної реабілітації НаУКМА та Громадська організація “Школа громадської відповідальності” за фінансової підтримки Мальтійської служби допомоги та Німецької гуманітарної допомоги.

В рамках майстер-класу діти з батьками втілювали у паперових витинанках свої найзаповітніші мрії, заряджалися святковим духом найулюбленіших для кожного новорічних свят, занурилися у творчість і світ власних фантазій.
Дякуємо усім, хто долучився до нашої акції, за вашіі посмішки, позитивні емоції, творчий настрій та готовність творити прекрасне!

Відкрився дитячий психотерапевтичний кабінет в Центрі психосоціальної реабілітації НаУКМА!

12 грудня в Центрі психосоціальної реабілітації НаУКМА відбулось відкриття дитячого психотерапевтичного кабінету!
Розпочали святкову програму із прес-конференції, де виступили: Сергій Богданов, керівник Центру психічного здоров’я та психосоціального супроводу, Ірина Шведюк, керівник Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА та дитячі психологи, фахівці Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА – Оксана Залесська та Юлія Донець.

 

Продовжилась святкова програма майстер-класами із ліпки глиною та малювання для дітей та дорослих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До свята долучилась наша колега Юлія Ларіна, дитячий психолог, член Професійної Асоціації Дитячих Аналітичних Психологів ПАДАП, яка презентувала гостям свою книгу для дітей «Коли тобі буває сумно».

Також на святі були присутні представниці організації BABYSITTER4U, які допомагали нам у проведенні майстер-класів.

А завершилось святкування частуванням солодощами та обміном позитивними враженнями!