Мітки: стресостійкість

У Покровську відбулась соціально-психологічна акція «Душевне тепло»

Сьогодні хочемо познайомити вас трохи більше із діяльністю Центру психосоціальної реабілітації м. Покровськ.

За рік свого існування Центр у Покровську вже реалізував багато проектів, що мають на меті соціально-психологічну підтримку дорослих та дітей, постраждалих від війни в нашій країні.

Семінари, воркшопи, тренінги, соціальні акції та ініціативи проводяться Центром за підтримки Мальтійської служби допомоги України та уряду Німеччини.

Команда Покровського Центру, сучасна та прогресивна, постійно обирає для своїх заходів цікаві і оригінальні формати.

Зокрема у жовтні Центр провів соціально-психологічну акцію «Душевне тепло» у форматі психологічного кафе.

У заході взяли участь близько 50 практичних психологів, соціальних працівників та спеціалістів кризових служб, які безпосередньо працюють  з населенням поблизу лінії розмежування. До акції долучилися колеги з Покровська, Дружківки, Мирнограду, Добропілля, Новогродівки, Селидового, Покровського та Добропільського районів Донеччини.

Фахівці Центру підготували незвичайні локації для учасників – піцерія «Назустріч щастю» (створення піци з наповнювачами, що приносять щастя), кондитерська «Натхнення, як стиль життя» (створення солодощів, які спонукають до натхнення), бар «Баланс» (виготовлення коктейлю гармонії). На завершення свої майстер-класи представили Павло Горбенко (м. Київ) з тілесно-орієнтованими прийомами стабілізації емоцій, Плохих Віталій (м. Дніпро) з психотерапевтичною технікою подолання стресу «Майндфулнес».

 

 

Розвиток резільєнтності – соціальної і психологічної стійкості до стресу

Резільєнтність (resilience) стає популярним брендом серед організацій. Вважається, що саме здатність людини, або системи зберігати стійкість під впливом зовнішніх і внутрішніх загроз, не втрачаючи темпів розвитку стане вирішальною конкурентною перевагою у майбутньому. Для України, яка знаходиться у стані війни, це питання виживання.

Проте більшість людей розуміють резільєнтність лише як спосіб розслабитись і уявляють при цьому йогів з просвітленими посмішками. Це дуже спрощене уявлення.

Починаючи з 70-х років у світі ведуться систематичні дослідження резільєнтності на рівні людини, родини, організації та громади.

Один з важливих висновків полягає в тому, що резільєнтність це не стала риса характеру, а процес, який залежить від контексту, культурних відмінностей і динаміки ситуації. Почасти те, що працює в гарячій точці конфлікту, навіть для тієї ж самої людини чи групи, може не спрацювати у наступних фазах.

Програми, спрямовані на розвиток стійкості до стресу, які не враховують цього і не побудовані на систематичних якісних і кількісних дослідженнях, можуть виявитись не ефективними, або навіть зашкодити.

Наприклад, Центр психічного здоров’я НаУКМА вивчає резільєнтність серед дітей, дорослих і родин на Сході України протягом останніх 4 років. Поверхневий погляд на ситуацію стресу зараз, який можна чути навіть серед експертів: війна і спричинені нею травматичні переживання є основною загрозою для психосоціальної стійкості населення у прифронтовій зоні. Детальне і глибоке вивчення проблеми, робить наші уявлення більш точними. Так, контент-аналіз глибинних інтерв’ю серед школярів показує, що більшою за страх війни є проблема конфліктних стосунків у родинах. Мова йде не тільки про насильство у сім’ї та алкоголь, але і про сварки між членами родини, які спричинені різними поглядами, зростанням економічних і соціальних проблем, відсутністю навичок спілкування між батьками. Страх війни також відіграє вагому роль, проте зумовлений він переважно новинами у мас-медіа, а не зброєю. Важливі деталі, саме вони вирішують, наскільки ваше втручання буде влучним.

Щоб допомогти родинам на Сході України, необхідно будувати стратегію, що врахує спільнотні особливості, які можуть відрізнятись навіть від одного населеного пункту до іншого.

Це твердження актуальне і для організацій. Гарна програма з розвитку резільєнтності в організаціях повинна базуватись на системному якісному дослідженні і не обмежуватись стандартним тренінгом з подолання стресу для працівників. Те, що спрацювало у сусіда, може бути даремною тратою часу і зусиль для вашої організації. Проте є і уніфіковані підходи. Зазвичай, ефективними будуть програми, які включають різні рівні впливу від людини до організаційних субсистем і організаційного контексту.

Якщо Вас зацікавила тема резільєнтності, пропонуємо декілька методичних рекомендацій, які Центр психічного розвитку НаУКМА розробляв для навчальних закладів на Сході України, а також для підготовки соціальних працівників до роботи в умовах військового конфлікту тут, тут і тут.

Пройшла акція до Дня захисту дітей “Країна дитинства” від Центру психосоціальної реабілітації м. Покровськ

Щороку в перший день літа відзначається Міжнародний день захисту дітей. У цей день варто вкотре нагадати, що саме ми, дорослі, відповідаємо за їх добробут та щастя, тому турбота про дітей і захист їхніх прав є нашим головним обов’язком.
Співробітниками ЦПСР НаУКМА міста Покровська до Дня захисту дітей проведено цікаву та веселу акцію «Країна дитинства» в селі Сергіївка Донецької області. Захід спрямований на створення безпечного ігрового середовища для дітей, де б вони могли вільно проявляти власні емоції та навчатися навичкам комунікації, підтримки один одного.

В акції взяли участь близько 80 дітей дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку. Учасники відвідали «Країну пригод», «Місто чарівних перетворень», «LEGO-city» та «Місто творчих фантазерів». Використання арт – терапевтичних, LEGО – технологій, рухливих прийомів сприяли емоційному розвантаженню, відреагуванню напруги, розвитку навичок саморегуляції та комунікації, формуванню стресотійкості дітей.

Ми завжди з теплими почуттями згадуємо роки нашої молодості й дитинства, так давайте ж робити всі зусилля, щоб наші діти, діти нашого часу могли з посмішкою через кілька років згадувати ті роки, коли вони були маленькими, коли вони росли, і входили в доросле життя. Вони надихають, спонукають до нових досягнень, повертають віру в життя. Ми, дорослі, повинні зігріти теплом і любов’ю кожне дитяче серце. Дуже хочеться, щоб діти щохвилини, щодня були радісними і щасливими дітьми. Адже дитинство – це чудова пора сподівань та здійснення мрій.

Поради психолога: Чому сміх – це дуже серйозно

Юлія Загарницька – психолог, консультант програми СЕТА

1 квітня хочеться поговорити про гумор в нашому житті. Життя досить складна штука і без гумору йти по ньому просто неможливо. Ми живемо в часи суцільних стресів: військові дії в країні, глобальне подорожчання, хвороби, безробіття та ін. Одним словом «хоч плач». Іноді, до речі, корисно і поплакати. Особливо про себе. А потім глибоко вдихнути і йти далі. Але часто в житті на допомогу приходить гумор і сміх. Це теж свого роду ліки від стресу і прийом психотерапії.

Коли ми жартуємо і сміємося, відбувається свого роду емоційна розрядка: як ніби ми скидаємо з себе важкий мішок. З гумором можна сказати про те, що турбує, що наболіло. Начебто і висловився і іншого не образив.

Гумор – це хороший індикатор проблемних відносин. Адже першим з взаємин йде сміх. І це працює в будь-яких відносинах, між дорослими або між батьками і дітьми. Ось згадайте, коли востаннє ви щиро від душі сміялися? Коли жартували з дітьми і всім було весело? Коли сміялися зі своїми батьками? З чоловіком, дружиною?

Гумор допомагає згладжувати гострі кути в наших взаєминах. Іноді в сварці в якийсь момент можна посміхнутися або обійнятися. І вся сварка тоді може здатися якоюсь такою дурістю, неважливою порівняно з тим, що ви близькі люди.

Ще важливо, щоб у людини було це саме почуття гумору. Адже коли його немає, постійно доводиться контролювати себе, виникають претензії і образи.

Помічаю, що коли ти не можеш змінити обставини свого життя, то допомагає просто з гумором обговорити їх, посміятися з їх абсурдності, зіграти якусь комічну сценку, описуючи в особах свою складну ситуацію близькій людині.

Ми з сестрою завели традицію: коли трапляється якась подія, яка виводить з душевної рівноваги, то ми зазвичай дзвонимо одна одній зі словами: «Послухай!». Слухачеві потрібно просто слухати, угукати, піддакувати, але в жодному разі не коментувати! Потім цей потік закінчується словами: «Спасибі! Мені потрібно було комусь це злити!». Наприкінці ми зазвичай дуже сміємося, так як в процесі монологу вже частково і самому стають зрозумілими всі свої помилки. Просто в розпал пристрастей дуже не хочеться слухати критику. І це так класно працює! Добре, якщо у вас теж є така людина!

Я бажаю вам, щоб вас оточували люди зі здоровим почуттям гумору, щоб сміх допомагав вам проходити складні етапи життя. Щоб жити нам всім було легше і веселіше!