Від волонтерства до створення власного проекту. Історія заснування Veterano Service

Від волонтерства до створення власного проекту. Історія заснування Veterano Service

Чи не кожний сьогодні щось чув про Veterano Service — інформаційну платформу, що об’єднала у собі ветеранські бізнеси з усієї країни. Важко переоцінити  важливість цього проекту на сьогоднішній день, адже він направлений на мотивацію ветеранів до відкриття власної справи і їх адаптацію до мирного життя.

Тож сьогодні ми хочемо розповісти вам про людей, без яких цього проекту не було б — це Лариса Микитьон, Юлія Куліченко, Олександра Лауерта та Тетяна Даневич.

Історія нашої  дружби з дівчатами  розпочалася в 2015 році. Саме тоді наш Центр розпочав свою роботу і одним із напрямків діяльності була реабілітація волонтерів, які надавали допомогу бійцям АТО. Тоді ж в Центрі була започаткована волонтерська група «Світлячки», учасницями якої і стали дівчата. Група направлена на взаємопідтримку та відновлення психологічного ресурсу волонтерів.

Згодом наші волонтерки почали активно долучатися до діяльності Центру, допомагали в організації заходів, поширювали інформацію про Центр. Зокрема Лариса працювала над залученням людей, постраждалих від війни, до програми психосоціальної реабілітації, а Юлія пройшла навчання від Мальтійської служби допомоги та розпочала роботу в якості тренера в проекті “Перша домедична та психологічна допомога”.

А 2017 року волонтерки втілили у життя власний проект — Veterano Service. Ідея створення платформи прийшла Ларисі, вона поділилася нею з Юлею, після чого був розроблений бізнес-план проекту. Згодом був запущений і сайт, над створенням якого працювала Олександра.

Зараз на рахунку Veterano Service вже 130 бізнесів з усієї України. Від маленьких кав’ярень до фермерських господарств, від пошиття білизни до кондитерських виробів, а ще чимало сімейних бізнесів наших захисників. З маленької бази проект виріс в ресурс, який комунікує з усіма учасниками та знайомить їх між собою для створення нових партнерських відносин та підтримки ветеранів одне-одним. А ще це сайт, яким користуються журналісти України для написання статей та репортажів про життя воїнів після фронту. На рахунку проекту два бізнес-форуми та вісім проведених ярмарок за участю виробників-ветеранів.

Veterano Service — приклад  успішного соціально корисного проекту, а його авторки — зразок  відповідальних, свідомих і небайдужих людей, які постійно розвиваються, допомагаючи іншим.

Хочеться вірити, що допомога тим, хто цього потребує,  та створення таких соціально корисних ініціатив  стане трендом, який ніколи не втрачатиме популярності в нашому суспільстві.

 

Плейбек-перформанс: побачити свою історію очима стороннього глядача

Майже два роки Центр психосоціальної реабілітації НаУКМА  співпрацює з Київським плейбек-театром “Поза часом”.

Проведення плейбек-перформансів стало доброю традицією в нашому Центрі, яка прийшлась до душі багатьом нашим відвідувачам. Тож сьогодні хочемо розповісти вам про ПЛЕЙБЕК трошечки більше.

Плейбек-театр “Поза часом” – це 5 акторів, щиро закоханих у свою справу.

Наталія Вайнілович – акторка та ведуча перформансів плейбек-театру “Поза часом”

 

“…що для мене найцінніше в плейбек-театрі? що там все правда! справжні історії, емоції…очі твої-очі партнера… спільний рух…”

 

 

 

 

ПРО ФОРМАТ ПЛЕЙБЕК-ПЕРФОРМАНСУ:

Плейбек-театр – це різновид інтерактивного театру імпровізації за мотивами особистих історій присутніх на перфомансі глядачів.

Плейбек-театр виник у США у 1975 році, на сьогодні існує у 65 країнах світу. Його часто використовують як інструмент соціальних змін. Комплексний соціально-психологічний ефект, який відчуває на собі група, пояснюють концептом “наративної ретикуляції”, запропонованим автором ідеї і засновником плейбек-театру Джонатаном Фоксом.

Плейбек-перформанс дозволяє побачити свою історію зі сторони і усвідомити щось нове, виявити в ній нові взаємозв’язки і ресурси. Плейбек допомагає відчути спільність з іншими людьми

 

Діяльність плейбек-театру “Поза часом”:

Київський плейбек-театр “Поза часом” входить до міжнародної мережі плейбек-театрів IPTN. Його засновники й учасники є плейбек-практиками, сертифікованими Центральною Європейською школою плейбек-театру.

Діяльність плейбек-театру не обмежується перформансами. Актори театру проводять навчальні курси з плейбеку,  навчають людей імпровізації, як працювати з емоціями, влучно виражати свої думки, чути партнера по сцені та багато чому іншому.

Плейбек-театр «Поза часом» бере участь у багатьох соціальних проектах і працює з багатьма соціальними групами. Також актори театру заснували інклюзивну театральну студію, учасниками якої в тому числі  є люди з інвалідністю.

 

Співпраця плейбек-театру з Центром:

За час нашої співпраці актори плейбек-театру відтворили близько сотні історій відвідувачів Центру. Вимушені переселенці, учасники АТО, студенти, викладачі,  та інші знайшли місце, де їхні історії оживають та надихають глядачів до роздумів, співчуття, близькості та відкритості.

Ось що пишуть наші відвідувачі про плейбек-перформанси театру “Поза часом”:

Юлія: «…Дякую, що настільки глибоко відчули та показали мене. Дякую за кожну історію, яку ви прожили разом з нами. Дякую за чудовіі емоції!…»

 

Катерина: «По-перше, вперше побувала на такого роду заході і моя історія чітко була відображена акторами. На виході я знайшла для себе відповіді на хвилюючі запитання.»

 

N: «Багато інсайтів, питань до себе. Дуже емоційно, атмосферно, тепло.»

 

Якщо ви ще не відчували на собі глибину та ресурсність плейбек-перформансів, ми чекаємо вас на майбутніх виступах театру “Поза часом” в нашому Центрі!

Стрес: симптоми, профілактика та опанування

Стрес є причиною чи не 90% всіх захворювань. Він послаблює імунітет, порушує роботу всіх систем організму, у стані стресу відбувається порушення обмінних процесів. Відбувається зміна ваги тощо. Стрес просто «спалює» тіло зсередини. Все це згубно впливає на психологічний та фізичний стан людини. У стані стресу також виникають тривожність, депресія, неврози, емоційна нестійкість та зміни настрою, або, навпаки, перезбудження, агресивність, безсоння, підвищена стомлюваність та інше. Поряд з цим, стрес також слід розглядати як захисну реакцію організму на зовнішні впливи, адже організм за допомогою стресового реагування мобілізує себе на самозахист, а також  на пристосування до нової ситуації, адаптацію до неї.

Симптоми стресу:

– сильна стомлюваність, неуважність;
– дратівливість, агресія;
– тривожність, зайве занепокоєння;
– безпричинні страхи;
– розлади пам’яті;
– регулярні фізичні недуги;
– складнощі в стосунках у сім’ї або з близькими, проведення менше часу з ними;
– відсутність бажання повертатися/влаштовуватися на роботу або неефективність на роботі;
– відчуття відчуженості, малозначущості у суспільстві.

Ваші особистісні якості та суспільні чинники можуть посилювати або послаблювати стресові реакції, впливаючи на їх тип, інтенсивність, тривалість та результат. Враховуючи, що зазвичай нам важко підготуватися до тієї чи іншої стресової ситуації завчасно, ми можемо тяжко переживати сам момент напруження. Але попередити «зрив» та підготувати себе до стресових подій, вийти «переможцем» із стресової ситуації – можна.
Суспільна підтримка є важливим ресурсом збереження психологічної стійкості людини в стресових ситуаціях. Багато фахівців відзначають, що позитивне (доброзичливе та сприятливе) соціальне оточення (сім’я, друзі, колеги, група однодумців також може бути одним з найважливіших чинників стресостійкості людини. Ще один ресурс для підвищення стресостійкості – психологічна компетентність (тобто практична обізнаність) людини, рівень його психологічної освіченості і культури.

Що варто робити аби опанувати стрес?

– достатньо відпочивайте;
– якомога регулярніше їжте та пийте воду;
– спілкуйтеся та проводьте час із родиною та друзями;
– обговорюйте проблеми із тим, кому довіряєте;
– займайтеся тим, що допомагає вам розслабитись (гуляйте, співайте, моліться, грайте з дітьми);
– робіть фізичні вправи;
– визначте безпечні способи, як допомагати іншим під час кризи, а також беріть участь у діяльності громади.

Чого НЕ варто робити, аби опанувати стрес?

– не вживайте алкоголь або інші психоактивні речовини і не куріть;
– не спіть увесь день;
– не працюйте без відпочинку і не розслабляючись;
– не відсторонюйтеся від друзів та близьких;
– не нехтуйте елементарною особистою гігієною;
– не скоюйте насильство.

І ще декілька корисних практичних порад, які допоможуть вам почуватися краще:

 

– Не соромтеся плакати!

 

 

Наш організм однаково реагує на фізичний і душевний біль – сльозами. Емоційний виплеск зменшує вплив психотравмуючих факторів, зменшує ймовірність нервових розладів. Дозвольте собі забути про гендерні стереотипи ( «чоловіки не плачуть», «чоловіки повинні бути сильними» тощо).

 

– Спробуйте виробити корисні звички

 

 

Починайте свій ранок з ложки меду, розведеної у склянці теплої води, або води з лимоном, а також намагайтеся вживати «сонячні продукти» а саме овочі та фрукти. Щовечора робіть вправи для розслаблення м’язів плечового поясу, розминайте м’язи плечей, шиї, розтирайте руки, ноги.

 

– Заспокоювальне дихання

 

Не забувайте відпрацьовувати кілька разів на день заспокоювальне дихання: вдихаємо носом, видихаємо ротом, видих має бути довший за вдих.

 

– Обмежуйте кількість інформації, що ви отримуєте та сприймаєте

 

 

Звертайте увагу лише на якісно важливі матеріали, слухаючи чи читаючи щоденні новини фокусуйтеся на позитивних сюжетах, не концентруйтеся на негативні. Слід пам’ятати, що в багатьох ЗМІ існують свої «прийоми»:  матеріали негативного та скандалістського характеру задля створення хвилюючого видовища. Водночас пам’ятайте, що повна відсутність важливої, критично виваженої інформації може посилювати вашу невпевненість.

 

– Більше контактуйте із тваринами

 

 

За нагоди більше контактуйте із тваринами, адже таке «спілкування» дуже позитивно впливає на внутрішній стан людини, полегшує напруження. До найвідоміших терапій можна віднести іпотерапію (коні) та каністерапію (собаки).

 

– Підтримайте близьку людину

 

 

Якщо ваш товариш засмучений, не проходьте повз нього, запитайте що сталося: «Як ти себе почуваєш?», «Що можеш зробити для себе зараз, щоб покращився твій настрій?». Навіть у найважчій ситуації можна зробити для себе і своїх друзів щось приємне (чи хоч би помріяти про це, дати/отримати добру пораду).

Якщо ви не відчуваєте покращення свого емоційного стану, без остраху звертайтеся за консультацією до психолога.
І пам’ятайте, сильна людина не соромиться звернутися за допомогою. Дуже часто вирішення складної задачі досягають саме ті, хто вчасно звернувся по допомогу.

Дбайте про своє психічне здоров’я!

Кінофільми, які допомагають зрозуміти реакції на фрустрацію, стрес і травму і знайти слова для вираження почуттів і розради

Оксана Залесська – психолог, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

 «Іноді мистецтво і культура допомагають нам знайти слова, щоб висловити те, що складно висловити.  Допомагають відчути причетність і розтопити самотність.
Дивіться кіно, разом з дітьми, з колегами і друзями.
Відчувайте, думайте і знаходьте нові рішення.
Приємного перегляду і цікавих ідей!»

 

 

 

 

«Заборонені ігри» (фр. Jeux interdits) (1952)

 

Фільм Рене Клемана, що вийшов у прокат в 1952 році.
Екранізація роману Франсуа Буайе «Таємні ігри» (фр. Les jeux inconnus, 1947).
Лауреат премій «Золотий лев» і «Оскар».

В основу фільму покладена історія маленької дівчинки, яка втікає з-під бомбардувань
в Парижі, яка втратила батьків. Показані архетипічні механізми обробки травми.

 

 

 

 

 

 

 

«Саммерхілл» (2008)

Режисер фільму – Джон Іст.

В основу фільму покладена історія реально існуючої з 1921 року і розташованої в містечку Лейстон в Саффолку експериментальної школи «Саммерхілл». Її засновник, Олександр Нілл, автор унікальної методики виховання дітей на основі самоврядування. Школа повністю управляється учнями і славиться своїми досягненнями.

Педагоги і діти живуть душа в душу, в школі панує повна гармонія і освітня, і виховна. Противники цього шкільного експерименту, які називали школу не інакше як «роби-що-хочеш», робили неодноразові спроби її закрити. Однак вчителі разом зі своїми учнями (як колишніми, так і справжніми) відстояли право на існування своєї школи. Адже її заслугою давно стали здорові і вільні діти, чиє життя не зіпсоване страхом і ненавистю.

 

«Розповідь верблюда, що плаче» (2003)

Режисери: Бямасурен Даваа, Луїджи Фалорні

Це дуже глибокий фільм про те, як потрібно поводитися з травмою і супротивом.
Потрібно знайти мелодію, яка зможе розтопити лід і висловити біль.

Весна в пустелі Гобі, Південної Монголії.
Сім’ї кочових племен зупиняють свій рух, щоб допомогти верблюдам народити.
І одна з матерів несподівано відмовляється від свого верблюда. Тепер кочівники змушені годувати і виховувати малюка. Але молока не так багато, а вони в пустелі, надій на порятунок малюка зовсім мало, але вони є.

 

 

 

 

 

 

«Чуча» (1999)

Режисер –  Гаррі Бардін.

Якщо ти маленький, а навколо одні дорослі та до тебе нікому немає діла – це сумно.
Але якщо це ще відбувається в новорічну ніч, то це – ще більший смуток.
Фільм про хлопчика, який сам собі змайстрував з старих, непотрібних речей дуже потрібного йому друга – Чучу. І, як завжди буває в казках, Чуча ожив…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Думками на виворіт» (2015)

 

Американський 3D комп’ютерно-анімаційний комедійно-драматичний фільм,
знятий Пітом Доктером.

Фільм від Піксар про процеси, що відбуваються всередині дитини, що переживає складні часи (переїзд, дорослішання, конфлікти).
Увага приділена емоціям і їх основній ролі в регуляції психічної рівноваги і адаптації до нового досвіду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Конфлікт» (1983)

Режисер фільму Гаррі Бардін.

Показані стадії розвитку конфліктів між народами. Історія практично всіх міжнародних конфліктів.
Герої фільму – звичайні сірники. Сварка, що почалася через дрібницю, перейшла в справжній бій …

У фільмі використано музику композитора Алессандро Марчелло «Концерт для гобоя і струнних ре мінор, 2-га частина” Адажіо “» (Alessandro Marcello – Concerto for Oboe and Strings in d-moll, 2nd movement ‘Adagio’).

 

«Маленький принц» (2015)

Режисер фільму – Марк Осборн.

Поки людина вірить у казки, вона щаслива, вона може жити і радіти, як один з головних героїв мультфільму «Маленький принц».
Старий авіатор, незважаючи на свій вік, ні на хвилину не припиняв фантазувати. Одного разу поруч з його будинком оселилася родина – досить неприємна, явно зарозуміла дама, і її мила дочка. Весь час дівчинки розписано по хвилинах, сувора мама подбала про те, щоб її дитина не тинялася без діла. Тільки вона занадто захопилася, так як дівчинці ніколи навіть просто закрити очі і помріяти, а це так важливо для дітей!

Дивлячись на це, авіатор зібрав з паперу літачок і запустив його в напрямку сусідів. Дівчинка, впіймавши його, дізнається про те, що старий хоче розвеселити її. Він давно шукав дитину, якій можна розповісти про легенду про Маленького Принца і зірках, так далеко розташованих від Землі. Юна героїня дуже захопилася цією новиною, вона з радістю забула про всі накази матері і справах, які повинна встигнути виконати до сну. Залишається тільки відремонутвати старий літак і відправитися в незвичайну подорож разом з новим другом. Їх чекають небезпеки і чарівництво, сміх і сльози, а головне – дівчинка дізнається, що таке справжня дружба.

 

«Понетт» (1996)

Режисер – Жак Дуайон.
Фільм про переживання втрати.
Мати головної героїні загинула в автокатастрофі. Дівчинка намагається впоратися з власними почуттями і відновити внутрішню рівновагу.
Навколишні дорослі і діти іноді не зовсім здатні співпереживати і підтримувати дівчинку, часто через власний страх перед смертю, втратою близьких і горюванням.

 

 

 

 

«Джон» (1969)

Режисери: Джеймс Робертсон, Джойс Робертсон.

Фільм розповідає про значення прихильності, вплив розлуки на психофізіологічний розвиток дитини.
Дослідження, зроблені на основі цього фільму підтвердили взаємозв’язок присутності близької людини на подальше життя дітей, а також підтвердили факт того, що рання розлука може привести до психічної травми.

Вправи на взаємодію в парі. Поради сімейного психолога Павла Горбенка

Павло Горбенко – сімейний психолог, психотерапевт, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

Час від часу до мене звертаються пари з проханням «продіагностувати» їх відносини. Якщо чесно, не надто корисна справа. Третій особі, навіть і психотерапевту, важко визначити, що для відносин є нормою, а що – ні. Скільки існує пар, стільки й норм. Якщо нас влаштовує те, що відбувається з кожним з нас у відносинах, то це і є найкращим показником їх якості. Тому я, зазвичай, пропоную спробувати самим партнерам трохи «погратись» у відносини і оцінити, як вони себе в них почувають.

От сьогодні я хочу поділитися з вами доволі простим «експрес-тестом», який дозволить у ігровій формі за, скажімо, десять хвилин, прожити з вашим партнером маленьке життя. І що є більш важливим, дасть широке поле для експериментів.

Отже, вихідні умови такі: у вас із партнером існують достатньо довірливі стосунки, ви обидва знаходитесь у спокійному стані, у вас є десять – двадцять хвилин часу і тихе місце, де вас ніхто не буде відволікати, а краще – і бачити. Вихідне положення – ви стоїте обличчям один до одного на відстані трохи більше витягнутої руки.
Вся вправа відбувається із заплющеними очима і мовчки. Кожен етап займає приблизно дві-три хвилини.


Перша фаза – ви стоїте поруч, опустивши руки, але жодним чином не взаємодієте. Спробуйте відчути, як ви почуваєте себе при цьому. Спокійно? Тривожно? Що хочеться зробити? Збільшити дистанцію? Пересвідчитись, що партнер не втік? Сконцентруватись на собі? Відмітьте це про себе.
Потім не домовляючись і не розплющуючи очей, дуже повільно знайдіть своїми долонями долоні партнера і «познайомтесь» з ними, доторкаючись і «досліджуючи» їх. При чому те, як відбувається це «знайомство», теж може бути інформативним. Ви берете ініціативу у свої руки, чи чекаєте, коли вас «знайдуть»? Намагаєтесь проявити фантазію чи обмежуєтесь офіційним діловим рукопотисканням? Що ви взагалі в цей момент відчуваєте – азарт, ніжність, цікавість, смуток, ще щось? Просто відчувайте те, що відчувається і відмітьте це про себе. Спробуйте трохи проекспериментувати із взаємодією (але ж пам’ятаєте – тільки долонями!) і поступово переходити до іншої фази.
Далі так само, через взаємодію долонями спробуйте по черзі побути активною і пасивною стороною. Тобто один партнер на якійсь час стає ведучим і може робити із долонями іншого все, що захоче. Інший просто підкоряється і слідує за партнером. Потім ролі змінюються. Звичайно, тут так само важливо відслідковувати почуття.

Переходимо до наступної фази. Тепер через взаємодію долонь дайте партнеру відчути, що ви володієте певною силою. Покажіть, що кожен з вас може не піддаватися і наполягати на своєму. Можна навіть трохи поконфліктувати, посперечатись, перевірити, хто головний (при цьому, звичайно, важливо дозувати силу так, щоб не завдати одне одному болю). А потім можна «помиритися». Як це вам?

І врешті решт – через контакт долонь подякуйте партнерові за все, що ви прожили разом і так само повільно завершіть ваш контакт руками і знову поверніться у стан, з якого починали – навпроти один одного, руки опущені. Дайте собі ще близько хвилини на те, щоб відчути «післясмак» взаємодії. Що ви відчуваєте зараз? Задоволення? Спокій? Смуток? Збудження? Ще щось?
І можете відкривати очі.
Неважко помітити, що етапи, які ви проживаєте з партнером у вправі, символічно відображають етапи відносин, через які ми усі проходимо. Спочатку ми знаходимось кожен у своєму власному просторі, наодинці з собою. Потім відбувається знайомство, далі – романтичний період «відкриття» партнера, з’являється досвід взаємодії, потім проявляються певне суперництво, яке по суті є продовженням знайомства і закінчується примиренням і ще більшою близькістю. Ну і нарешті, завершення і прощання. А далі – новий цикл. І ще. І ще.

Після вправи цікаво задати собі і обговорити з партнером декілька питань.
– Що було найбільш приємним? А неприємним?
– Чого не вистачило?
– Чого було забагато?
– Чого ще хотілося?
А можливо, ви помітите цікаві паралелі із своїми реальними відносинами і це теж може бути темою для обговорення. Чи схоже те, як ви себе вели у вправі з тим, як ви ведете себе у житті? А що було б, якби на певному етапі ви повели себе не так, як завжди звикли? Як би з цим було вам і партнеру? А от і спробуйте наступного разу.

Насправді таких метафоричних вправ на взаємодію існує чимало. Тож – далі буде.
Доречі, описану тут техніку можна використовувати й не сильно концентруючись на усвідомленнях. Можете спробувати просто отримати задоволення від такого незвичного тілесного контакту з партнером. І ще – зверніть увагу на те, як відреагував ваш партнер на пропозицію спробувати вправу. Якщо він погодився, то можете вже порадіти за себе. Якщо у вашій парі є місце для експерименту, це вже є доволі яскравою ознакою довіри у ваших стосунках.
Так, ну і, звичайно ж, не забутьте після всього цього міцно обійняти свого партнера і подякувати йому за те, що він у вас є.

Творчості і натхнення вам у ваших стосунках!


Павло Горбенко, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА.

Рік Центру психосоціальної реабілітації м. Покровськ!

1 липня виповнився рік Центру психосоціальної реабілітації Національного університету “Києво – Могилянська академія” м. Покровська! Сьогодні це 10 фахівців: психологи, соціальний працівник, психіатр, адміністратор.
Цей рік вмістив конференції, круглі столи, акції, тренінги, майстер – класи, групи підтримки, творчі майстерні, семінари, інтервізійні групи. Серед клієнтів Центру у м. Покровськ жителі міста Покровська, Покровського району, Мирнограду, Добропілля, Селидового, Новогродівки, Авдіївки, Красногорівки, Мар*їнки, Слов*янська, Торецька. За рік 360 чоловік отримали індивідуальну психологічну допомогу, а близько 6 тисяч відвідали групові заходи Центру.
На сьогодні Центр співпрацює з 10 організаціями, які надають допомогу населенню, постраждалому від військового конфлікту на сході України.
Центр психосоціальної реабілітації м. Покровськ надає допомогу за такими напрямками:
– консультації психологів;
– розвиваючі заняття для дітей та підлітків;
– корекційні заняття для  дітей з особливими освітніми потребами, в т. ч. з аутичним спектром;
– сімейні консультації;
– групи психологічної підтримки;
– юридичні консультації;
– тренінги з стресостійкості та особистісного зростання;
– пісочна психотерапевтична група для дітей «Expressive Sandwork.
Також цього року спеціалісти Центру м. Покровська пройши спеціальне навчання від Мальтійської служби допомоги України, в результаті якого стали тренерами і успішно проводять тренінги з надання першої домедичної допомоги в Донецькій області.

 

Розвиток резільєнтності – соціальної і психологічної стійкості до стресу

Резільєнтність (resilience) стає популярним брендом серед організацій. Вважається, що саме здатність людини, або системи зберігати стійкість під впливом зовнішніх і внутрішніх загроз, не втрачаючи темпів розвитку стане вирішальною конкурентною перевагою у майбутньому. Для України, яка знаходиться у стані війни, це питання виживання.

Проте більшість людей розуміють резільєнтність лише як спосіб розслабитись і уявляють при цьому йогів з просвітленими посмішками. Це дуже спрощене уявлення.

Починаючи з 70-х років у світі ведуться систематичні дослідження резільєнтності на рівні людини, родини, організації та громади.

Один з важливих висновків полягає в тому, що резільєнтність це не стала риса характеру, а процес, який залежить від контексту, культурних відмінностей і динаміки ситуації. Почасти те, що працює в гарячій точці конфлікту, навіть для тієї ж самої людини чи групи, може не спрацювати у наступних фазах.

Програми, спрямовані на розвиток стійкості до стресу, які не враховують цього і не побудовані на систематичних якісних і кількісних дослідженнях, можуть виявитись не ефективними, або навіть зашкодити.

Наприклад, Центр психічного здоров’я НаУКМА вивчає резільєнтність серед дітей, дорослих і родин на Сході України протягом останніх 4 років. Поверхневий погляд на ситуацію стресу зараз, який можна чути навіть серед експертів: війна і спричинені нею травматичні переживання є основною загрозою для психосоціальної стійкості населення у прифронтовій зоні. Детальне і глибоке вивчення проблеми, робить наші уявлення більш точними. Так, контент-аналіз глибинних інтерв’ю серед школярів показує, що більшою за страх війни є проблема конфліктних стосунків у родинах. Мова йде не тільки про насильство у сім’ї та алкоголь, але і про сварки між членами родини, які спричинені різними поглядами, зростанням економічних і соціальних проблем, відсутністю навичок спілкування між батьками. Страх війни також відіграє вагому роль, проте зумовлений він переважно новинами у мас-медіа, а не зброєю. Важливі деталі, саме вони вирішують, наскільки ваше втручання буде влучним.

Щоб допомогти родинам на Сході України, необхідно будувати стратегію, що врахує спільнотні особливості, які можуть відрізнятись навіть від одного населеного пункту до іншого.

Це твердження актуальне і для організацій. Гарна програма з розвитку резільєнтності в організаціях повинна базуватись на системному якісному дослідженні і не обмежуватись стандартним тренінгом з подолання стресу для працівників. Те, що спрацювало у сусіда, може бути даремною тратою часу і зусиль для вашої організації. Проте є і уніфіковані підходи. Зазвичай, ефективними будуть програми, які включають різні рівні впливу від людини до організаційних субсистем і організаційного контексту.

Якщо Вас зацікавила тема резільєнтності, пропонуємо декілька методичних рекомендацій, які Центр психічного розвитку НаУКМА розробляв для навчальних закладів на Сході України, а також для підготовки соціальних працівників до роботи в умовах військового конфлікту тут, тут і тут.

Пройшла акція до Дня захисту дітей “Країна дитинства” від Центру психосоціальної реабілітації м. Покровськ

Щороку в перший день літа відзначається Міжнародний день захисту дітей. У цей день варто вкотре нагадати, що саме ми, дорослі, відповідаємо за їх добробут та щастя, тому турбота про дітей і захист їхніх прав є нашим головним обов’язком.
Співробітниками ЦПСР НаУКМА міста Покровська до Дня захисту дітей проведено цікаву та веселу акцію «Країна дитинства» в селі Сергіївка Донецької області. Захід спрямований на створення безпечного ігрового середовища для дітей, де б вони могли вільно проявляти власні емоції та навчатися навичкам комунікації, підтримки один одного.

В акції взяли участь близько 80 дітей дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку. Учасники відвідали «Країну пригод», «Місто чарівних перетворень», «LEGO-city» та «Місто творчих фантазерів». Використання арт – терапевтичних, LEGО – технологій, рухливих прийомів сприяли емоційному розвантаженню, відреагуванню напруги, розвитку навичок саморегуляції та комунікації, формуванню стресотійкості дітей.

Ми завжди з теплими почуттями згадуємо роки нашої молодості й дитинства, так давайте ж робити всі зусилля, щоб наші діти, діти нашого часу могли з посмішкою через кілька років згадувати ті роки, коли вони були маленькими, коли вони росли, і входили в доросле життя. Вони надихають, спонукають до нових досягнень, повертають віру в життя. Ми, дорослі, повинні зігріти теплом і любов’ю кожне дитяче серце. Дуже хочеться, щоб діти щохвилини, щодня були радісними і щасливими дітьми. Адже дитинство – це чудова пора сподівань та здійснення мрій.

5 порад щодо статевого виховання від Валентини Самусь

Сексуальна освіта – це тема палких дискусій. В Україні протидія їй досить потужна, особливо серед релігійних організацій та батьків, які вважають, що діти про все дізнаються після весілля. Але і в країнах, де така освіта є загальнообов’язковою, теж є незадоволені.

З одного боку, дехто боїться, що будь-яка інформація спонукатиме дітей цікавитися питаннями сексу раніше, ніж того варто, але з іншого — ми живемо не в інформаційному вакуумі, і підлітки все одно знайдуть відповіді на запитання, що їх хвилюють — і часто в досить спотвореному вигляді.

Чи можливі в такому випадку якісь універсальні поради щодо сексуального виховання дітей, які підходять геть усім незалежно від їхніх культурних та релігійних переконань? Я спробую такі сформулювати.

 

  1. Не кажіть неправди. Всі батьки іноді трохи хитрують з дитиною, коли не готові до конфлікту або плачу. «Крамниця з морозивом вже зачинилася» – іноді кажемо ми, коли немає сил пояснювати дитині, що досить вже солодкого на день, чи ми настільки втомлені, що йти до магазину вже не в силах. Але коли це стосується питань освіти, такий підхід абсолютно недопустимий. Звичайно, мало хто зараз серйозно говорить дитині, що її “приніс лелека” або “знайшли в капусті”. Але слів про те, що “дорослі дуже люблять один одного і тоді з’являються діти” на якомусь етапі стає теж недостатньо. Відсутність інформації запускає механізм пізнання через фантазування: дитина починає питати “а мене тато теж любить, чи це значить, що в мене буде дитина?” “А ще любить бабуся, і, можливо, вихователька, вони завагітніють?” Часто невідоме чи незрозуміле стає причиною страхів. В результаті діти бояться завагітніти від поцілунків чи туалету, бо механізм цього процесу зовсім не прояснений.

 

  1. Називайте речі своїми іменами. У статевих органів є назви — так само, як і в інших частин тіла. Ми вчимо з дітьми слова “очі”, “ротик” і “носик” ще в перший рік дитини, а слова “вульва” і “пеніс” часто в аж середній школі. Ці слова абсолютно пристойні і допомагають дитині формувати цілісний образ тіла. Слова “піхва”, “уретра”, “головка”, “анус” допоможуть краще розібратися у механізмах роботи тіла. Вони не потребують евфемізмів. Так само, як ми не називаємо пальці “змійками”, нам нема необхідності називати пеніс “краником”.

 

  1. Визнавайте тілесні кордони дитини і заявляйте про власні кордони. Дитина має право на своє тіло від народження. Коли вона вже може висловити згоду чи незгоду щодо доторків та поцілунків, з нею варто рахуватися. Коли ми кажемо “давай тітонька тебе потримає”, чи “поцілуй бабусю на прощання”,  а дитина каже “ні”, то для нас це має бути “ні”. Те саме стосується кордонів дорослих: якщо дитина робить вам щось неприємне, сміливо відмовляйте. Якщо дитину вчать слухатися дорослих і бути чемною, їй важко буде проявити спротив у випадку насильства. Розуміння власних рамок і кордонів має працювати і у розумінні кордонів інших. Якщо дитина дошкільного і старшого віку хоче ходити з вами в душ чи засинає, тільки тримаючись за груди, треба вчитися казати їй “ні”. Вміння говорити і чути це слово “ні” — важлива частина емоційного  дорослішання.

 

  1. Відповідайте на питання в межах інтересу. Часто чую питання, чи не рано про щось знати. Відповідь проста: якщо дитина запитала, то не рано. Якщо ви відмахнетеся від неї, то вона дізнається про це з інших джерел, які ви точно не зможете проконтролювати. Але і зайві подробиці можуть ускладнити сприйняття. Загальна ідея полягає в тому, щоб відповісти на питання і чекати уточнень. Якщо їх нема, значить, інформації поки достатньо.

 

  1. Говоріть про стосунки. Навчайте дітей різноманітності людських почуттів і стосунків. Часто підлітки займаються сексом у пошуках близькості та прийняття. Але ж існує безліч почуттів між людьми та їх проявів – дружба, закоханість, інтерес, ваблення, симпатія, близькість. Можна гуляти, готувати разом їжу, обговорювати фільми, обійматися під ковдрою і робити безліч інших справ, поглиблюючи близькість як пара. Якщо різноманітність почуттів і їх проявів не знайома, то секс стає єдиним проявом близькості, не в останню чергу завдяки фільмам та музичним кліпам.

 

Ну і найбільш загальна порада – залишайтеся для дитини тим, до кого можна підійти з будь-яким запитанням, і отримати підтримку, а не покарання, тоді більше шансів не пропустити ситуацію небезпеки.

З 17 травня в Центрі психосоціальної реабілітації стартує група “Наука про стосунки” для підлітків 12-15 років. Детальніше про групу ви можете дізнатися за посиланням: https://www.facebook.com/events/121149782081182/

 

В Покровську відбувся фестиваль сучасних психотехнологій «Психологічна Донеччина»

23 квітня в Покровську відбувся перший  фестиваль сучасних психотехнологій «Психологічна Донеччина», організований Центром психосоціальної реабілітації НаУКМА м. Покровська за підтримки уряду Німеччини України та Мальтійської міжнародної служби допомоги України. Захід був присвячений Всеукраїнському дню психолога, який традиційно відзначається у квітні.

 

У заході взяли участь близько 100 психологів з 25 міст та районів Донецької області, які працюють в сфері освіти, у мобільних бригадах, кризових і соціальних службах, психологи – волонетри. Гостями фестивалю стали психологи та психотерапевти з м. Києва, Дніпра та міст Донецької області.

 

 

 

 

На 10 майстер-класах психологи навчалися технікам та прийомам за різними напрямками  сучасної психології та психотерапії:  психодрами, сімейної терапії, арт – технологій, транзактного аналізу,  бодинаміки, гештальттерапії.

Всі учасники фестивалю висловили вдячність за проведений захід та виразили бажання зробити його традиційним.