Категорія: Поради психолога

Стрес: симптоми, профілактика та опанування

Стрес є причиною чи не 90% всіх захворювань. Він послаблює імунітет, порушує роботу всіх систем організму, у стані стресу відбувається порушення обмінних процесів. Відбувається зміна ваги тощо. Стрес просто «спалює» тіло зсередини. Все це згубно впливає на психологічний та фізичний стан людини. У стані стресу також виникають тривожність, депресія, неврози, емоційна нестійкість та зміни настрою, або, навпаки, перезбудження, агресивність, безсоння, підвищена стомлюваність та інше. Поряд з цим, стрес також слід розглядати як захисну реакцію організму на зовнішні впливи, адже організм за допомогою стресового реагування мобілізує себе на самозахист, а також  на пристосування до нової ситуації, адаптацію до неї.

Симптоми стресу:

– сильна стомлюваність, неуважність;
– дратівливість, агресія;
– тривожність, зайве занепокоєння;
– безпричинні страхи;
– розлади пам’яті;
– регулярні фізичні недуги;
– складнощі в стосунках у сім’ї або з близькими, проведення менше часу з ними;
– відсутність бажання повертатися/влаштовуватися на роботу або неефективність на роботі;
– відчуття відчуженості, малозначущості у суспільстві.

Ваші особистісні якості та суспільні чинники можуть посилювати або послаблювати стресові реакції, впливаючи на їх тип, інтенсивність, тривалість та результат. Враховуючи, що зазвичай нам важко підготуватися до тієї чи іншої стресової ситуації завчасно, ми можемо тяжко переживати сам момент напруження. Але попередити «зрив» та підготувати себе до стресових подій, вийти «переможцем» із стресової ситуації – можна.
Суспільна підтримка є важливим ресурсом збереження психологічної стійкості людини в стресових ситуаціях. Багато фахівців відзначають, що позитивне (доброзичливе та сприятливе) соціальне оточення (сім’я, друзі, колеги, група однодумців також може бути одним з найважливіших чинників стресостійкості людини. Ще один ресурс для підвищення стресостійкості – психологічна компетентність (тобто практична обізнаність) людини, рівень його психологічної освіченості і культури.

Що варто робити аби опанувати стрес?

– достатньо відпочивайте;
– якомога регулярніше їжте та пийте воду;
– спілкуйтеся та проводьте час із родиною та друзями;
– обговорюйте проблеми із тим, кому довіряєте;
– займайтеся тим, що допомагає вам розслабитись (гуляйте, співайте, моліться, грайте з дітьми);
– робіть фізичні вправи;
– визначте безпечні способи, як допомагати іншим під час кризи, а також беріть участь у діяльності громади.

Чого НЕ варто робити, аби опанувати стрес?

– не вживайте алкоголь або інші психоактивні речовини і не куріть;
– не спіть увесь день;
– не працюйте без відпочинку і не розслабляючись;
– не відсторонюйтеся від друзів та близьких;
– не нехтуйте елементарною особистою гігієною;
– не скоюйте насильство.

І ще декілька корисних практичних порад, які допоможуть вам почуватися краще:

 

– Не соромтеся плакати!

 

 

Наш організм однаково реагує на фізичний і душевний біль – сльозами. Емоційний виплеск зменшує вплив психотравмуючих факторів, зменшує ймовірність нервових розладів. Дозвольте собі забути про гендерні стереотипи ( «чоловіки не плачуть», «чоловіки повинні бути сильними» тощо).

 

– Спробуйте виробити корисні звички

 

 

Починайте свій ранок з ложки меду, розведеної у склянці теплої води, або води з лимоном, а також намагайтеся вживати «сонячні продукти» а саме овочі та фрукти. Щовечора робіть вправи для розслаблення м’язів плечового поясу, розминайте м’язи плечей, шиї, розтирайте руки, ноги.

 

– Заспокоювальне дихання

 

Не забувайте відпрацьовувати кілька разів на день заспокоювальне дихання: вдихаємо носом, видихаємо ротом, видих має бути довший за вдих.

 

– Обмежуйте кількість інформації, що ви отримуєте та сприймаєте

 

 

Звертайте увагу лише на якісно важливі матеріали, слухаючи чи читаючи щоденні новини фокусуйтеся на позитивних сюжетах, не концентруйтеся на негативні. Слід пам’ятати, що в багатьох ЗМІ існують свої «прийоми»:  матеріали негативного та скандалістського характеру задля створення хвилюючого видовища. Водночас пам’ятайте, що повна відсутність важливої, критично виваженої інформації може посилювати вашу невпевненість.

 

– Більше контактуйте із тваринами

 

 

За нагоди більше контактуйте із тваринами, адже таке «спілкування» дуже позитивно впливає на внутрішній стан людини, полегшує напруження. До найвідоміших терапій можна віднести іпотерапію (коні) та каністерапію (собаки).

 

– Підтримайте близьку людину

 

 

Якщо ваш товариш засмучений, не проходьте повз нього, запитайте що сталося: «Як ти себе почуваєш?», «Що можеш зробити для себе зараз, щоб покращився твій настрій?». Навіть у найважчій ситуації можна зробити для себе і своїх друзів щось приємне (чи хоч би помріяти про це, дати/отримати добру пораду).

Якщо ви не відчуваєте покращення свого емоційного стану, без остраху звертайтеся за консультацією до психолога.
І пам’ятайте, сильна людина не соромиться звернутися за допомогою. Дуже часто вирішення складної задачі досягають саме ті, хто вчасно звернувся по допомогу.

Дбайте про своє психічне здоров’я!

Кінофільми, які допомагають зрозуміти реакції на фрустрацію, стрес і травму і знайти слова для вираження почуттів і розради

Оксана Залесська – психолог, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

 «Іноді мистецтво і культура допомагають нам знайти слова, щоб висловити те, що складно висловити.  Допомагають відчути причетність і розтопити самотність.
Дивіться кіно, разом з дітьми, з колегами і друзями.
Відчувайте, думайте і знаходьте нові рішення.
Приємного перегляду і цікавих ідей!»

 

 

 

 

«Заборонені ігри» (фр. Jeux interdits) (1952)

 

Фільм Рене Клемана, що вийшов у прокат в 1952 році.
Екранізація роману Франсуа Буайе «Таємні ігри» (фр. Les jeux inconnus, 1947).
Лауреат премій «Золотий лев» і «Оскар».

В основу фільму покладена історія маленької дівчинки, яка втікає з-під бомбардувань
в Парижі, яка втратила батьків. Показані архетипічні механізми обробки травми.

 

 

 

 

 

 

 

«Саммерхілл» (2008)

Режисер фільму – Джон Іст.

В основу фільму покладена історія реально існуючої з 1921 року і розташованої в містечку Лейстон в Саффолку експериментальної школи «Саммерхілл». Її засновник, Олександр Нілл, автор унікальної методики виховання дітей на основі самоврядування. Школа повністю управляється учнями і славиться своїми досягненнями.

Педагоги і діти живуть душа в душу, в школі панує повна гармонія і освітня, і виховна. Противники цього шкільного експерименту, які називали школу не інакше як «роби-що-хочеш», робили неодноразові спроби її закрити. Однак вчителі разом зі своїми учнями (як колишніми, так і справжніми) відстояли право на існування своєї школи. Адже її заслугою давно стали здорові і вільні діти, чиє життя не зіпсоване страхом і ненавистю.

 

«Розповідь верблюда, що плаче» (2003)

Режисери: Бямасурен Даваа, Луїджи Фалорні

Це дуже глибокий фільм про те, як потрібно поводитися з травмою і супротивом.
Потрібно знайти мелодію, яка зможе розтопити лід і висловити біль.

Весна в пустелі Гобі, Південної Монголії.
Сім’ї кочових племен зупиняють свій рух, щоб допомогти верблюдам народити.
І одна з матерів несподівано відмовляється від свого верблюда. Тепер кочівники змушені годувати і виховувати малюка. Але молока не так багато, а вони в пустелі, надій на порятунок малюка зовсім мало, але вони є.

 

 

 

 

 

 

«Чуча» (1999)

Режисер –  Гаррі Бардін.

Якщо ти маленький, а навколо одні дорослі та до тебе нікому немає діла – це сумно.
Але якщо це ще відбувається в новорічну ніч, то це – ще більший смуток.
Фільм про хлопчика, який сам собі змайстрував з старих, непотрібних речей дуже потрібного йому друга – Чучу. І, як завжди буває в казках, Чуча ожив…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Думками на виворіт» (2015)

 

Американський 3D комп’ютерно-анімаційний комедійно-драматичний фільм,
знятий Пітом Доктером.

Фільм від Піксар про процеси, що відбуваються всередині дитини, що переживає складні часи (переїзд, дорослішання, конфлікти).
Увага приділена емоціям і їх основній ролі в регуляції психічної рівноваги і адаптації до нового досвіду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Конфлікт» (1983)

Режисер фільму Гаррі Бардін.

Показані стадії розвитку конфліктів між народами. Історія практично всіх міжнародних конфліктів.
Герої фільму – звичайні сірники. Сварка, що почалася через дрібницю, перейшла в справжній бій …

У фільмі використано музику композитора Алессандро Марчелло «Концерт для гобоя і струнних ре мінор, 2-га частина” Адажіо “» (Alessandro Marcello – Concerto for Oboe and Strings in d-moll, 2nd movement ‘Adagio’).

 

«Маленький принц» (2015)

Режисер фільму – Марк Осборн.

Поки людина вірить у казки, вона щаслива, вона може жити і радіти, як один з головних героїв мультфільму «Маленький принц».
Старий авіатор, незважаючи на свій вік, ні на хвилину не припиняв фантазувати. Одного разу поруч з його будинком оселилася родина – досить неприємна, явно зарозуміла дама, і її мила дочка. Весь час дівчинки розписано по хвилинах, сувора мама подбала про те, щоб її дитина не тинялася без діла. Тільки вона занадто захопилася, так як дівчинці ніколи навіть просто закрити очі і помріяти, а це так важливо для дітей!

Дивлячись на це, авіатор зібрав з паперу літачок і запустив його в напрямку сусідів. Дівчинка, впіймавши його, дізнається про те, що старий хоче розвеселити її. Він давно шукав дитину, якій можна розповісти про легенду про Маленького Принца і зірках, так далеко розташованих від Землі. Юна героїня дуже захопилася цією новиною, вона з радістю забула про всі накази матері і справах, які повинна встигнути виконати до сну. Залишається тільки відремонутвати старий літак і відправитися в незвичайну подорож разом з новим другом. Їх чекають небезпеки і чарівництво, сміх і сльози, а головне – дівчинка дізнається, що таке справжня дружба.

 

«Понетт» (1996)

Режисер – Жак Дуайон.
Фільм про переживання втрати.
Мати головної героїні загинула в автокатастрофі. Дівчинка намагається впоратися з власними почуттями і відновити внутрішню рівновагу.
Навколишні дорослі і діти іноді не зовсім здатні співпереживати і підтримувати дівчинку, часто через власний страх перед смертю, втратою близьких і горюванням.

 

 

 

 

«Джон» (1969)

Режисери: Джеймс Робертсон, Джойс Робертсон.

Фільм розповідає про значення прихильності, вплив розлуки на психофізіологічний розвиток дитини.
Дослідження, зроблені на основі цього фільму підтвердили взаємозв’язок присутності близької людини на подальше життя дітей, а також підтвердили факт того, що рання розлука може привести до психічної травми.

Вправи на взаємодію в парі. Поради сімейного психолога Павла Горбенка

Павло Горбенко – сімейний психолог, психотерапевт, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

Час від часу до мене звертаються пари з проханням «продіагностувати» їх відносини. Якщо чесно, не надто корисна справа. Третій особі, навіть і психотерапевту, важко визначити, що для відносин є нормою, а що – ні. Скільки існує пар, стільки й норм. Якщо нас влаштовує те, що відбувається з кожним з нас у відносинах, то це і є найкращим показником їх якості. Тому я, зазвичай, пропоную спробувати самим партнерам трохи «погратись» у відносини і оцінити, як вони себе в них почувають.

От сьогодні я хочу поділитися з вами доволі простим «експрес-тестом», який дозволить у ігровій формі за, скажімо, десять хвилин, прожити з вашим партнером маленьке життя. І що є більш важливим, дасть широке поле для експериментів.

Отже, вихідні умови такі: у вас із партнером існують достатньо довірливі стосунки, ви обидва знаходитесь у спокійному стані, у вас є десять – двадцять хвилин часу і тихе місце, де вас ніхто не буде відволікати, а краще – і бачити. Вихідне положення – ви стоїте обличчям один до одного на відстані трохи більше витягнутої руки.
Вся вправа відбувається із заплющеними очима і мовчки. Кожен етап займає приблизно дві-три хвилини.


Перша фаза – ви стоїте поруч, опустивши руки, але жодним чином не взаємодієте. Спробуйте відчути, як ви почуваєте себе при цьому. Спокійно? Тривожно? Що хочеться зробити? Збільшити дистанцію? Пересвідчитись, що партнер не втік? Сконцентруватись на собі? Відмітьте це про себе.
Потім не домовляючись і не розплющуючи очей, дуже повільно знайдіть своїми долонями долоні партнера і «познайомтесь» з ними, доторкаючись і «досліджуючи» їх. При чому те, як відбувається це «знайомство», теж може бути інформативним. Ви берете ініціативу у свої руки, чи чекаєте, коли вас «знайдуть»? Намагаєтесь проявити фантазію чи обмежуєтесь офіційним діловим рукопотисканням? Що ви взагалі в цей момент відчуваєте – азарт, ніжність, цікавість, смуток, ще щось? Просто відчувайте те, що відчувається і відмітьте це про себе. Спробуйте трохи проекспериментувати із взаємодією (але ж пам’ятаєте – тільки долонями!) і поступово переходити до іншої фази.
Далі так само, через взаємодію долонями спробуйте по черзі побути активною і пасивною стороною. Тобто один партнер на якійсь час стає ведучим і може робити із долонями іншого все, що захоче. Інший просто підкоряється і слідує за партнером. Потім ролі змінюються. Звичайно, тут так само важливо відслідковувати почуття.

Переходимо до наступної фази. Тепер через взаємодію долонь дайте партнеру відчути, що ви володієте певною силою. Покажіть, що кожен з вас може не піддаватися і наполягати на своєму. Можна навіть трохи поконфліктувати, посперечатись, перевірити, хто головний (при цьому, звичайно, важливо дозувати силу так, щоб не завдати одне одному болю). А потім можна «помиритися». Як це вам?

І врешті решт – через контакт долонь подякуйте партнерові за все, що ви прожили разом і так само повільно завершіть ваш контакт руками і знову поверніться у стан, з якого починали – навпроти один одного, руки опущені. Дайте собі ще близько хвилини на те, щоб відчути «післясмак» взаємодії. Що ви відчуваєте зараз? Задоволення? Спокій? Смуток? Збудження? Ще щось?
І можете відкривати очі.
Неважко помітити, що етапи, які ви проживаєте з партнером у вправі, символічно відображають етапи відносин, через які ми усі проходимо. Спочатку ми знаходимось кожен у своєму власному просторі, наодинці з собою. Потім відбувається знайомство, далі – романтичний період «відкриття» партнера, з’являється досвід взаємодії, потім проявляються певне суперництво, яке по суті є продовженням знайомства і закінчується примиренням і ще більшою близькістю. Ну і нарешті, завершення і прощання. А далі – новий цикл. І ще. І ще.

Після вправи цікаво задати собі і обговорити з партнером декілька питань.
– Що було найбільш приємним? А неприємним?
– Чого не вистачило?
– Чого було забагато?
– Чого ще хотілося?
А можливо, ви помітите цікаві паралелі із своїми реальними відносинами і це теж може бути темою для обговорення. Чи схоже те, як ви себе вели у вправі з тим, як ви ведете себе у житті? А що було б, якби на певному етапі ви повели себе не так, як завжди звикли? Як би з цим було вам і партнеру? А от і спробуйте наступного разу.

Насправді таких метафоричних вправ на взаємодію існує чимало. Тож – далі буде.
Доречі, описану тут техніку можна використовувати й не сильно концентруючись на усвідомленнях. Можете спробувати просто отримати задоволення від такого незвичного тілесного контакту з партнером. І ще – зверніть увагу на те, як відреагував ваш партнер на пропозицію спробувати вправу. Якщо він погодився, то можете вже порадіти за себе. Якщо у вашій парі є місце для експерименту, це вже є доволі яскравою ознакою довіри у ваших стосунках.
Так, ну і, звичайно ж, не забутьте після всього цього міцно обійняти свого партнера і подякувати йому за те, що він у вас є.

Творчості і натхнення вам у ваших стосунках!


Павло Горбенко, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА.

5 порад щодо статевого виховання від Валентини Самусь

Сексуальна освіта – це тема палких дискусій. В Україні протидія їй досить потужна, особливо серед релігійних організацій та батьків, які вважають, що діти про все дізнаються після весілля. Але і в країнах, де така освіта є загальнообов’язковою, теж є незадоволені.

З одного боку, дехто боїться, що будь-яка інформація спонукатиме дітей цікавитися питаннями сексу раніше, ніж того варто, але з іншого — ми живемо не в інформаційному вакуумі, і підлітки все одно знайдуть відповіді на запитання, що їх хвилюють — і часто в досить спотвореному вигляді.

Чи можливі в такому випадку якісь універсальні поради щодо сексуального виховання дітей, які підходять геть усім незалежно від їхніх культурних та релігійних переконань? Я спробую такі сформулювати.

 

  1. Не кажіть неправди. Всі батьки іноді трохи хитрують з дитиною, коли не готові до конфлікту або плачу. «Крамниця з морозивом вже зачинилася» – іноді кажемо ми, коли немає сил пояснювати дитині, що досить вже солодкого на день, чи ми настільки втомлені, що йти до магазину вже не в силах. Але коли це стосується питань освіти, такий підхід абсолютно недопустимий. Звичайно, мало хто зараз серйозно говорить дитині, що її “приніс лелека” або “знайшли в капусті”. Але слів про те, що “дорослі дуже люблять один одного і тоді з’являються діти” на якомусь етапі стає теж недостатньо. Відсутність інформації запускає механізм пізнання через фантазування: дитина починає питати “а мене тато теж любить, чи це значить, що в мене буде дитина?” “А ще любить бабуся, і, можливо, вихователька, вони завагітніють?” Часто невідоме чи незрозуміле стає причиною страхів. В результаті діти бояться завагітніти від поцілунків чи туалету, бо механізм цього процесу зовсім не прояснений.

 

  1. Називайте речі своїми іменами. У статевих органів є назви — так само, як і в інших частин тіла. Ми вчимо з дітьми слова “очі”, “ротик” і “носик” ще в перший рік дитини, а слова “вульва” і “пеніс” часто в аж середній школі. Ці слова абсолютно пристойні і допомагають дитині формувати цілісний образ тіла. Слова “піхва”, “уретра”, “головка”, “анус” допоможуть краще розібратися у механізмах роботи тіла. Вони не потребують евфемізмів. Так само, як ми не називаємо пальці “змійками”, нам нема необхідності називати пеніс “краником”.

 

  1. Визнавайте тілесні кордони дитини і заявляйте про власні кордони. Дитина має право на своє тіло від народження. Коли вона вже може висловити згоду чи незгоду щодо доторків та поцілунків, з нею варто рахуватися. Коли ми кажемо “давай тітонька тебе потримає”, чи “поцілуй бабусю на прощання”,  а дитина каже “ні”, то для нас це має бути “ні”. Те саме стосується кордонів дорослих: якщо дитина робить вам щось неприємне, сміливо відмовляйте. Якщо дитину вчать слухатися дорослих і бути чемною, їй важко буде проявити спротив у випадку насильства. Розуміння власних рамок і кордонів має працювати і у розумінні кордонів інших. Якщо дитина дошкільного і старшого віку хоче ходити з вами в душ чи засинає, тільки тримаючись за груди, треба вчитися казати їй “ні”. Вміння говорити і чути це слово “ні” — важлива частина емоційного  дорослішання.

 

  1. Відповідайте на питання в межах інтересу. Часто чую питання, чи не рано про щось знати. Відповідь проста: якщо дитина запитала, то не рано. Якщо ви відмахнетеся від неї, то вона дізнається про це з інших джерел, які ви точно не зможете проконтролювати. Але і зайві подробиці можуть ускладнити сприйняття. Загальна ідея полягає в тому, щоб відповісти на питання і чекати уточнень. Якщо їх нема, значить, інформації поки достатньо.

 

  1. Говоріть про стосунки. Навчайте дітей різноманітності людських почуттів і стосунків. Часто підлітки займаються сексом у пошуках близькості та прийняття. Але ж існує безліч почуттів між людьми та їх проявів – дружба, закоханість, інтерес, ваблення, симпатія, близькість. Можна гуляти, готувати разом їжу, обговорювати фільми, обійматися під ковдрою і робити безліч інших справ, поглиблюючи близькість як пара. Якщо різноманітність почуттів і їх проявів не знайома, то секс стає єдиним проявом близькості, не в останню чергу завдяки фільмам та музичним кліпам.

 

Ну і найбільш загальна порада – залишайтеся для дитини тим, до кого можна підійти з будь-яким запитанням, і отримати підтримку, а не покарання, тоді більше шансів не пропустити ситуацію небезпеки.

З 17 травня в Центрі психосоціальної реабілітації стартує група “Наука про стосунки” для підлітків 12-15 років. Детальніше про групу ви можете дізнатися за посиланням: https://www.facebook.com/events/121149782081182/

 

Поради психолога: Чому сміх – це дуже серйозно

Юлія Загарницька – психолог, консультант програми СЕТА

1 квітня хочеться поговорити про гумор в нашому житті. Життя досить складна штука і без гумору йти по ньому просто неможливо. Ми живемо в часи суцільних стресів: військові дії в країні, глобальне подорожчання, хвороби, безробіття та ін. Одним словом «хоч плач». Іноді, до речі, корисно і поплакати. Особливо про себе. А потім глибоко вдихнути і йти далі. Але часто в житті на допомогу приходить гумор і сміх. Це теж свого роду ліки від стресу і прийом психотерапії.

Коли ми жартуємо і сміємося, відбувається свого роду емоційна розрядка: як ніби ми скидаємо з себе важкий мішок. З гумором можна сказати про те, що турбує, що наболіло. Начебто і висловився і іншого не образив.

Гумор – це хороший індикатор проблемних відносин. Адже першим з взаємин йде сміх. І це працює в будь-яких відносинах, між дорослими або між батьками і дітьми. Ось згадайте, коли востаннє ви щиро від душі сміялися? Коли жартували з дітьми і всім було весело? Коли сміялися зі своїми батьками? З чоловіком, дружиною?

Гумор допомагає згладжувати гострі кути в наших взаєминах. Іноді в сварці в якийсь момент можна посміхнутися або обійнятися. І вся сварка тоді може здатися якоюсь такою дурістю, неважливою порівняно з тим, що ви близькі люди.

Ще важливо, щоб у людини було це саме почуття гумору. Адже коли його немає, постійно доводиться контролювати себе, виникають претензії і образи.

Помічаю, що коли ти не можеш змінити обставини свого життя, то допомагає просто з гумором обговорити їх, посміятися з їх абсурдності, зіграти якусь комічну сценку, описуючи в особах свою складну ситуацію близькій людині.

Ми з сестрою завели традицію: коли трапляється якась подія, яка виводить з душевної рівноваги, то ми зазвичай дзвонимо одна одній зі словами: «Послухай!». Слухачеві потрібно просто слухати, угукати, піддакувати, але в жодному разі не коментувати! Потім цей потік закінчується словами: «Спасибі! Мені потрібно було комусь це злити!». Наприкінці ми зазвичай дуже сміємося, так як в процесі монологу вже частково і самому стають зрозумілими всі свої помилки. Просто в розпал пристрастей дуже не хочеться слухати критику. І це так класно працює! Добре, якщо у вас теж є така людина!

Я бажаю вам, щоб вас оточували люди зі здоровим почуттям гумору, щоб сміх допомагав вам проходити складні етапи життя. Щоб жити нам всім було легше і веселіше!

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА: ЯК ПОДОЛАТИ АГРЕСІЮ

Олена Костюк –  кандидат психологічних наук, когнітивно-поведінковий психотерапевт, 
спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА. 

Агресія – це поведінка, що порушує психологічні, фізичні чи інші межі іншої людини чи людей (в т.ч. й аутоагресія, що направлена на самого себе).

В основі агресивної поведінки знаходяться емоція злості: від легкого роздратування до нестримної люті. На противагу поширеній думці, що злість це дуже шкідлива емоція і бажано її уникати або стримувати (придушувати), хочеться відмітити, що вона є дуже важливою і корисною. Саме злість фокусує нашу увагу на загрозах, що можуть нам зашкодити, мобілізує наше тіло та психіку до боротьби або втечі від «ворога», сповіщає «супротивнику», що ми будемо відстоювати свої межі чи інтереси. Проблемною злість стає лише тоді, коли виникає занадто часто, занадто сильна або така, що суттєво впливає на наше життя негативним чином: псує стосунки, призводить до руйнування сталих відносин, є невиправдано деструктивною по відношенню до речей чи людей.

Що ж робити, коли злість та агресивна поведінка стали на заваді вашого життя?

1. Спочатку дуже важливо усвідомити, що ви відчуваєте злість та в якій мірі. Чудово якщо ви зможете виразити це в словах. Наприклад: «Я роздратований/втратив рівновагу», «Я відчуваю злість», «В мені наростає гнів/лють» і т.ін.

2. Спробуйте також визначити які причини призвели вас до такого стану та зменшити або компенсувати їх вплив на себе. Найчастіше викликають такі емоції наступні чинники:

· фізіологічні причини (деякі хвороби, гормональні порушення, надмірна втома, деякі медичні препарати, зловживання алкоголем, наркотиками та ін. психоактивними речовинами, голод чи спрага і т.д.);

· психологічні причини (психологічна занедбаність в дитинстві, пережиті психологічні травми та недоліки виховання, надмірне інформаційне перевантаження, особливо негативного змісту, установки, особливості сприйняття стресових ситуацій та надане їм негативне значення);

· соціальні причини (наслідування агресивної поведінки перш за все батьків, друзів, кіногероїв і т.п., соціально-побутові, економічні, фінансові складнощі, війни, революції та ін. екстремальні ситуації й соціальні напруження).

3. Знайдіть свій спосіб переключитися з негативної емоції на щось більш позитивне, якщо вважаєте, що прояв вашої злості матиме негативні наслідки:

· глибоке дихання, медитацію, приємні спогади чи мрії, що знизять напругу та сприятимуть релаксації;

· спортивні активності, прогулянки, перегляд захоплюючого фільму та читання книжок, що дадуть змогу відволіктися, переключитися на інше;

· аутогенні тренування, позитивні афірмації й т.ін., які змінять сприйняття того, що відбувається

4. Відшукайте безпечні форми прояву злості. Часто проблеми створює не сама злість, а способ її висловлення. Важливо не плутати соціальні заборони на грубість, ненормативну лексику, рукоприкладство з забороною на самі емоції. Намагайтеся донести свої почуття з приводу ситуації, а не претензії до співрозмовника.

5. Вирішуйте свої проблеми по можливості відразу. Адже їх накопичення буде додатковим чинником роздратування. Якщо конфліктної ситуації уникнути неможливо, обговорюйте тільки той привід, який викликав ваші негативні емоції, не пригадуйте все, про що ви мовчали до цього часу.

6. Якщо попри все вам не вдається опанувати себе, візьміть тайм-аут зі співрозмовником на той час, який потрібен вам, щоб заспокоїтися, проаналізувати ситуацію та виробити по відношенню до неї зважену позицію. Після цього можете продовжити розмову.

Дбайте про себе та будьте чесними та щирими один до одного!