Категорія: Поради психолога

Особисті кордони: як не загубити себе

Кожен з нас має індивідуальний простір, наповнений своїми потребами і бажаннями, в якому діють свої закони і правила. Це простір захищений психологічними межами, оберігає інтереси особистості.

Встановлюючи кордони, ми в першу чергу вирішуємо для самих себе, яка поведінка по відношенню до нас буде розумною і безпечною для нас, не зруйнує нас як особистість. Кордони не створюються для того, щоб змусити когось щось зробити. Ми їх встановлюємо для самих себе, і таким чином ми показуємо, що відповідаємо за свою власну долю, за те, що припустимо і що неприпустимо робити по відношенню до нас.

 

 Здорові кордони:

  • НЕ встановлюються для нас кимось іншим
  • НЕ завдають нам болю
  • НЕ є жорсткими і нерухомими
  • НЕ втручаються  всередину нашої особистості

 

Існують переконання, через які людина дозволяє порушувати свої особистісні кордони

Наприклад, такі уявлення про себе:

  “Якщо у мене є щось своє (межі), –  я поганий”.

Подібне переконання дозволяє іншим контролювати ваше життя. Коли людина відкрита для контролю над нею іншими людьми, вона вважає, що самостійно вирішувати, що робити зі своїм життям, – егоїстично. Якщо ви поділяєте це переконання, інші люди можуть цим користуватися задля власної вигоди.

 

“Я повинен робити все, чого хочуть від мене інші”.

Це переконання близьке до попереднього: готовність подарувати своє життя іншим, виконувати їх бажання на шкоду власним інтересам. Іноді подібна жертовність проявляється по відношенню до вузького кола близьких людей: часто ми дозволяємо їм все, боячись втратити їх любов і прихильність.

 

“Мої потреби не такі вже й важливі”.

Людина ставить щось або когось вище власних інтересів, відмовляється від особистих потреб – наприклад, свою справу (роботу) вважає важливішою  за самого себе і в підсумку перетворюється в придаток, додаток до неї, стає залежною від своєї компанії. Буває і зворотне переконання, завдяки якому людина порушує чужі кордони: “Мої потреби є найважливішими”.

 

«Я відповідальний за інших”.

В цьому випадку ми маємо справу з відчуттям надмірної відповідальності людини за дії інших людей і, як наслідок, невмінням делегувати обов’язки і повноваження. Або ж це почуття відповідальності за сім’ю, коли успішній людині доводиться “везти на своїй спині” численних родичів.

 

Або такі уявлення про інших:

 

“Вони зненавидять мене, якщо я скажу” ні “.

Ірраціональне переконання, що люди відкинуть вас, якщо ви встановите обмеження на те, що робити і чого не робити для них.
Насправді важливо вміти сказати слово  “Ні”, оскільки воно позначає наші кордони і, таким чином, ми попереджаємо іншого про їх порушення. Промовляючи “ні”, ми даємо іншим людям зрозуміти, що існуємо окремо від них і самі керуємо своїм життям.

 

“Люди прагнуть управляти і маніпулювати мною”.

Той, у кого погано розвинене почуття власного “я”, боїться маніпуляції і контролю з боку оточуючих. Так,  до прикладу, люди інколи відмовляються будувати близькі стосунки, бо вони переконані, що інші не можуть їх любити – їм щось від них потрібно. Звідси ж виникає страх встановлювати партнерські відносини.

 

“Інші відмовляться виконувати мої прохання”.

Деякі люди з дитинства винесли уявлення про те, що пряме вираження бажань негідно або егоїстично. В результаті вони не вміють просити допомоги навіть у тих випадках, коли це дійсно необхідно.

Таке переконання часто властиво тим, хто багато чого досяг у житті. В результаті виявляється, що зусиль на досягнення цілей витрачалося у багато разів більше, ніж в разі грамотного звернення за допомогою.

 

ЩО РОБИТИ ?

Для того щоб зрозуміти, що ви можете дозволити іншим, спочатку необхідно усвідомити себе або, кажучи науковою мовою, сформувати адекватну Я-концепцію.

Важливо полюбити своє тіло, ясно усвідомлювати свої почуття, внутрішні установки, дії, думки, здібності, рішення, бажання і обмеження. У формуванні Я-концепції важливу роль відіграє постановка цілей, бачення майбутнього.

Рекомендуємо відповісти собі на  такі питання:

  • Яке місце в моєму житті займають відносини з партнером (партнерами)?
  • Чи продовжую я хворобливі і спустошливі відносини, щоб уникнути почуття самотності (власної нікчемності, безпорадності, непотрібності і т.д.)?
  • Скільки часу я готовий витрачати на ці відносини?
  • До якої міри я дозволяю партнеру (партнерам) втручатися в мої справи?
  • Що для мене важливо в житті (насправді важливо!)?
  • Від чого я можу відмовитися?

Наші кордони безпосередньо пов’язані з особистими цінностями, тому необхідно визначити, що для вас більш, а що менш цінне; чим ви готові пожертвувати, а чим ні.

Звичайно, встановлені кордони ніколи не будуть дотримуватися повністю. Але, встановивши кордони, можна визначити, яке місце у вашому житті займають відносини: з собою і з іншими. На що я готовий заради них?

 

Визначення, кордонів, – це самопізнання. Його мета – пізнання себе як особистості, своїх властивостей і здібностей, слабких і сильних сторін. Самопізнання включає в себе пошук власного місця в житті, визначення своїх інтересів, потреб, мотивів, ідеалів, цілей, переконань. Самопізнання відбувається під час рефлексії, обмірковування прийнятих рішень, в порівнянні себе з іншими людьми.

Особистість, чиїми інтересами знехтували, відчуває себе ображеною і пригніченою. Порушення особистісних кордонів неминуче веде до дискомфорту. Пізнання причин зіпсованогонастрою, пригніченого стану, раптового роздратування надасть можливість знайти способи, як послабити неприємні переживання або повністю їх подолати.

 

Але ще більш цінно, що, орієнтуючись в можливих “підступних зазіханнях”, можна в якості профілактики передбачити свої відповіді, реакції і дії на безтактні або відверто ворожі випади.

 

І ще один акцент. Якими б білими і пухнастими не вважали ми самі себе, важливо усвідомити, що і з нашого боку бувають посягання на чийсь особистий простір.

 

Знання того, якими бувають завуальовані атаки на психологічні межі особистості, значно підвищує шанси на коректну взаємодію.

 

Обережно: знецінення! Як боротися із приниженням почуттів та цінностей

Знецінення вшиті в наше повсякдення – навіть на «дякую» ми не задумуючись відповідаємо «немає за що». Але якщо ми замислимось, то зрозуміємо, що зробили щось корисне чи добре (а іноді це означає і «складне»), то чому ми говоримо, що нам це нічого не коштувало?

Знецінення (і самознецінення) – це настільки звична практика, що більшість людей час від часу, або навіть на постійній основі виявляються просто нечутливі до її розпізнавання в своїй мові і діях.
Знецінення - це захисний механізм, який працює за принципом приниження значущості почуттів, цінностей і успіхів інших людей або своїх власних. Знецінення, отримане в контакті з близькою людиною, - дуже неприємна річ, здатна зіпсувати стосунки і впливати на сприйняття людиною себе і свого життя.

Чим ближче емоційно людина, яка використовує знецінюючі висловлювання, тим менше фільтрів використовує наше несвідоме проти цієї інформації, і тим більшої шкоди це може нам завдати.

 

 

Що стоїть за знеціненням?

  • Відсутність контакту зі своїм “Я”: зі своїми здібностями, бажаннями, цінностями, потребами. Нерозуміння, неприйняття своєї цінності - викликає тривогу і біль у знецінювача, якщо він бачить досягнення інших.
  • Втрата почуття власних кордонів і кордонів інших людей. Саме мислення в стилі «люди повинні», вже стирає ці межі. Адже у кожного в житті свої цілі та завдання
  • Страх стикнутися зі своєю недосконалістю, дізнатися про свої помилки, нездатність до чогось, нерозвинені сторони.
  • Уникнення зіткнення зі своїм болем, образами, страхами. Або не сформована система ціннісних орієнтирів (в такому випадку людина ставить під сумнів цінність зовнішнього, спираючись на критерії: правильно -неправильно, вигідно - не вигідно)

В чому полягає небезпека знецінення?

  • Коли потрапляєш в «поле знецінення» - зникає бажання діяти, творити, реалізовувати себе, свої здібності, таланти. Тим більше, якщо це поле поширюється на професію, творчість, мистецтво, сфери діяльності людини.
  •  Знецінення може бути направлено на цінності іншої людини, її переконання, які допомагають їй в житті; на її світогляд, який дає їй стійкість. А також на свої здібності, можливості і на себе, як особистість взагалі. І так як знецінення, по суті, - це руйнування цінності, воно проникає в несвідоме і руйнує те, що є цінним, дорогим, важливим, те, що може бути підтримкою і опорою. «Поле знецінення» може позбавити людину сенсів, занурюючи її в нудьгу, а іноді і в відчуття безглуздості життя взагалі.

 

“МЕНЕ ЗНЕЦІНЮЮТЬ”

 

1. “Із цим би впорався буквально будь-хто”, “звичайно це не шедевр, але дуже непогано” 

Применшення досягнень/результатів/успіхів.
В таких ситуаціях важливо розуміти, що, можливо, з певних причин вашому співрозмовнику просто некомфортно слухати про ваші успіхи, через це він намагається знизити їх значущість. Ми всі іноді відчуваємо заздрість, і в якийсь момент від цього можемо вести себе некоректно. Хтось чутливий до теми успіху в особистому житті, когось хвилює власна фінансова неспроможність, і тому вона або він може нервово реагувати на розповіді про успіх у цих сферах.

Гру в «приниження успіхів» інколи використовують і батьки - зазвичай ті, що знаходяться в неусвідомленій конкуренції з дитиною, або ті, хто вважає, що завищення планки - хороша мотивація до прориву, продовжуючи “виховувати” таким чином.


"Для мене це успіх і я пишаюся цим".

Поясніть співрозмовнику, що ніякого «об'єктивного» успіху для всіх не існує, ви пишаєтеся своїми досягненнями і не дозволите принижувати їхню соціальну значущість.

На жаль, подіє ця фраза не на всіх. Але відсутність змін повинно послужити сигналом: у цієї людини, на жаль, підтримки і схвалення шукати не варто.

 

2. “Буває і гірше”

Згадки про те, що комусь зараз набагато гірше та вислови на кшталт “А в Африці діти голодують” - класика знецінювання. 
На справді ж причина в тому, що не кожна людина може бути в контакті з чужим болем, розчаруванням, образою. Такі вислови дозволяють вашому співрозмовнику дистанціюватися.
Проте, складними почуттями важливо і необхідно ділитися.


“Для мене це дійсно важливо, я дуже засмучен(ий)/(а).

Ви прямо говорите співрозмовникові, що відмовляєтеся вважати свої переживання малоцінними. Якщо він або вона готові вас почути, може вийти цілком конструктивний діалог про цінності, цілі і про те, як можна вирішити ваші проблеми.

 

3. “Ти занадто гостро це сприймаєш”


Дійсно, всі ми різні і хтось може бути більш чутливим до тих чи інших ситуацій. До того ж, у кожного трапляються періоди втоми, стресу, підвищеної дратівливості, коли зачіпає буквально все.

Тож для людей, які бажають зберегти хороші відносини, важливо вступати в діалог: намагатися дізнатися, що саме і чому засмутило співрозмовника.

 

 

“Я ЗНЕЦІНЮЮ КОГОСЬ”

Турбота про почуття іншої людини – це турбота і про себе. Знецінюючи інших, ми знецінюємо і себе. Ми так влаштовані, коли ми говоримо про іншу людину, наше несвідоме сприймає це на свій рахунок.

Часто знецінення відбувається в силу звички, стереотипу поведінки, страху проявити емоції або через бажання самоствердитися. Важливо відстежувати кожен з таких моментів, пам'ятати, що порівняння та знецінюючі висловлювання не несуть у собі нічого, окрім приниження і розчарування. Часто ми самі, не помічаючи того, будуємо відносини на знеціненні, і дивуємося, що відносини складаються не так, як нам би хотілося.

Кожен раз, коли хочеться знецінити чиїсь знання чи вміння, досягнення чи працю, варто замислитися: що мене злить? чому я хочу це сказати? може, я злюся через те, що не зміг щось зробити, а він зміг? що хтось зважився на якийсь вчинок, а я ні? 


“Я ЗНЕЦІНЮЮ СЕБЕ”

Знецінення - спроба захиститися від болю і проблем. Тому, щоб «прибрати» цей механізм захисту, треба сформувати інший.

  • Дозвольте собі бути недосконалим. Адже тільки ідеалізуючи себе і світ навколо, ми не можемо прийняти помилки і слабкості. Абсолютні величини (добрий - поганий, слабкий - сильний) - це ілюзія, яка є приводом до розчарування. Ми живі і тому в нас є все, і кожен помиляється, при цьому конкретна ситуація не говорить про особистість в цілому. 
  • Зупиніться. Усвідомте, що ви робите. Навіщо знецінюєте? Свідомо поверніть цінність собі. Опишіть свої позитивні якості, досягнення в різних сферах свого життя. 
  • Дозвольте собі відчувати. Перестаньте ділити почуття на хороші і погані. Кожен з нас, в різних ситуаціях, проживає різні почуття. І якщо зараз вам сумно, боляче, від ситуації, що склалася дозвольте собі в цьому бути. Не потрібно штучно бадьоритися. Блокування переживань тільки посилить ваш стан.

7 порад як справлятися з тривожністю

Кожен із нас у своєму житті так чи інакше стикається з відчуттям тривоги.

Ще з дитинства ми відчуваємо певний дискомфорт перед невідомим, тим, чого боїмося, та тим, на що не можемо вплинути.
Втім для когось це відчуття короткострокове, швидкоплинне і не надто виражене, а для когось це відчуття, яке дуже заважає нормальному життю.

Інколи почуття тривоги буває настільки сильним, що у людини повністю блокується здатність радіти, мріяти, відчувати впевненість, спокій, гармонію і заважає щось робити.

Неможливо уникнути тривожності, але є способи, які допомагають значно знизити її рівень:

1. Частіше рухайтеся


Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя сильніше відчувають на собі тривогу і стрес. Вчені стверджують, що справа тут не у відсутності фізичного навантаження, а у тривалому періоді, який людина проводить в нерухомому стані, зокрема коли проводить більше шести годин за робочим столом. Тож варто зосередитися на частоті рухів, а не на їх інтенсивності.

2.  Проговоріть свої тривоги

Коли тривожні думки беруть верх, перерахуйте їх. Потім спробуйте згадати ситуацію, коли у вас з’явились думки і почуття, які тепер не залишають вас. Назвіть найсильнішу емоцію. Висловіть її якнайяскравіше, посиливши голосом, жестами, рухами тіла. Вправу треба робити в такому місці, де вам ніхто не заважатиме.

Ідея полягає в тому, щоб виплеснути до цього непроявлені почуття та емоції, таким чином позбавивши себе думок, які викликають дискомфорт.

3. Пишіть те, що думаєте

Візьміть блокнот, або листочок паперу і пишіть усе, що приходить на думку. Не підбирайте слів, не звертайте увагу на правильність написання, не виправляйте себе. Це дасть вихід вашим переживанням та сумнівам і дозволить поглянути на ситуацію під іншим кутом.

4. Слухайте музику

Не важливо яку, голове – ту, яка вам подобається. Улюблена музика сприяє зниженню частоти серцебиття і дихання, артеріального тиску, м’язової напруги і поглинання кисню, що призводить до зменшення тривоги і стресу.

5. Культивуйте позитивні емоції

Перш за все потрібно навчитися смакувати задоволення. Відведіть собі час, щоб у повній мірі відчути радість від досягення бажаного, відчути задоволення від зробленого вибору. Також варто припинити увесь час вимагати від себе більшого, зробити своє життя простішим і займатися головним. Найкращий спосіб відчути радість – займатися тим, чим захоплюєтеся, тим, що наповнює ваше життя сенсом.

6. Зміцнюйте віру в себе і свої сили

Щораз впевнюючись у власній компетентності та вмінні долати труднощі, ми захищуємо себе від тривожності. Джерелом впевненості може послугувати ваш власний досвід,  спогади про ваші успіхи і пов’язане із ними задоволення. Також нагадуйте собі про людей, якими ви захоплюєтеся, чий успіх вас мотивує.

7. Медитуйте


Медитуючи, займаючись йогою, дихальними практиками, ми створюємо свій внутрішній простір, котрий дозволяє нам відсторонитися від ситуації, заспокоїтися, віднайти баланс.
Також дуже допомагають заняття рукоділлям: в’язання, вишивання, малювання, тощо.

Бажаємо вам бути в гармонії із собою і відчувати задоволення від життя!

Рекомендації батькам про розставання

Як підготувати дитину до Вашого від’їзду?

Оксана Залесська – дитячий психолог, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

Сьогодні це одна з найактуальніших тем. У нашому житті з’явилися не тільки відрядження і відпустки, а й тривожні поїздки, розлуки з друзями, близькими людьми, з рідним місцем. Як бути якщо дитина сильно плаче при розлуці? Або не відпускає вас навіть в магазин після тривожних подій?

Діти дуже чутливі до розлуки з близькими їм людьми під час значних змін: зміни місця проживання, хвороби, травматичних подій, свідком або учасником яких вони стають, втрати значущих зв’язків (близьких родичів, друзів, улюбленої вчительки і т.д.). У такий момент дитина дуже вразлива і може знову потребувати тісного та інтенсивного контакту з батьками. Вона може чіплятися за батьків, коли вони йдуть, відчувати страх при розлуці, проявляти потребу бути з вами по всіх усюдах. У цей час дитина потребує більш тісного тілесного контакту, в стабільному, передбачуваному розпорядку дня і вашій підтримці. Так як розставань не уникнути, завдання батьків допомогти дітям впоратися з тривогами цього процесу.

Невеликі підказки допоможуть Вам полегшити ситуацію з розставанням і допомогти дитині виражати свої почуття.

• Необхідно говорити з дитиною про розставання, вислуховуючи її протест у відповідь, можливий гнів і капризи, залишаючись при цьому спокійними. Можливо, подібних реакцій і не буде, хоча вони є нормативними. Дитина може реагувати соматично на розлуку погіршенням поведінки, інтенсивним афектом. Постарайтеся відображати ці прояви «Ти сердишся, тобі не хочеться відпускати маму (тата), ти навіть прихворів (якщо це станеться), так буває»; «Людям, які люблять один одного завжди складно прощатися»; «Можете коментувати:« Навіть коли мене немає поруч з тобою, я про тебе пам’ятаю, ти є в моєму серці, я люблю тебе і тоді, коли мене немає поруч »

• Безпосередньо під час розлуки не зникайте таємно, але і не затримуйтеся довго при розставанні, чітко і ясно скажіть, чому не можете поїхати разом, вислухайте одноразово протест дитини і сердиті почуття, відобразіть їх: «Я розумію, що ти зараз сердишся, але я повинна йти, я впевнена, що все буде добре, і коли я повернуся, ми проведемо цілий день разом ». Дитина разом з кимось із дорослих (нянею, бабусею і т.д.) можуть відзначати на календарі, скільки залишилося до цього щасливого дня.

• Можна обмінятися з дитиною пам’ятними предметами (добре підійдуть круглі предмети, що чимось нагадують яйце, камінчики, які будуть нагадувати один про одного). Можна зробити маленький альбомчик з вашими улюбленими сімейними фотографіями, і дитина може використовувати його, коли їй сумно.

• Коли ви відсутні тривалий термін, запишіть для дитини казки та побажання на ніч на касету (або диск), яку вона може би прослуховувати на ніч. Але важливо цей диск прослухати кілька разів у Вашій присутності, щоб дитина оволоділа цим диском, сприйнявши його як можливість символічно Вас відтворити тоді, коли Вас немає. Інакше, дитина просто буде тривожитися і сердитися, почувши Ваш голос, не побачивши Вас.

• Телефонуйте їй і розмовляйте про те, як пройшов день, причому розповідайте про свої події, а не тільки розпитуйте.

• Пишіть листи у вигляді картинок, які будуть відображати ваше життя вдалині від дитини, це дасть їй можливість писати Вам таким же чином про свої події. Ці картинки можна надсилати за допомогою інтернету, якщо такої можливості немає, то ви можете залишити заздалегідь кілька листів-привітань і хтось із дорослих зможе їх вручати і допомагати дитині підготувати відповідь.

• Підготуйте заздалегідь до від’їзду маленькі сюрпризи для дитини, які бабуся (няня) зможе заховати в різні місця і шукати разом з нею як Ваші послання час від часу.

• Повідомляйте дитині, що ви сумуєте, але впевнені, що їй добре, тому що вона не одна, а з близькими їй людьми. Акцентуйте увагу на те, яка вона доросла і самостійна, як багато вміє, і кажіть вголос про її нові досягнення. Висловлюйте свою радість і задоволення в зв’язку з цим.

• Будуйте плани з приводу того, що ви будете робити разом, коли знову зустрінетеся.

Якщо дитина сильно тривожиться при розлуці і довго не заспокоюється після розставання, у неї виявляються які-небудь симптоми, спостерігається поведінка дитини більш молодшого віку (регресивна поведінка) протягом тривалого часу, можливо Вам потрібна допомога фахівця.

Стрес: симптоми, профілактика та опанування

Стрес є причиною чи не 90% всіх захворювань. Він послаблює імунітет, порушує роботу всіх систем організму, у стані стресу відбувається порушення обмінних процесів. Відбувається зміна ваги тощо. Стрес просто «спалює» тіло зсередини. Все це згубно впливає на психологічний та фізичний стан людини. У стані стресу також виникають тривожність, депресія, неврози, емоційна нестійкість та зміни настрою, або, навпаки, перезбудження, агресивність, безсоння, підвищена стомлюваність та інше. Поряд з цим, стрес також слід розглядати як захисну реакцію організму на зовнішні впливи, адже організм за допомогою стресового реагування мобілізує себе на самозахист, а також  на пристосування до нової ситуації, адаптацію до неї.

Симптоми стресу:

– сильна стомлюваність, неуважність;
– дратівливість, агресія;
– тривожність, зайве занепокоєння;
– безпричинні страхи;
– розлади пам’яті;
– регулярні фізичні недуги;
– складнощі в стосунках у сім’ї або з близькими, проведення менше часу з ними;
– відсутність бажання повертатися/влаштовуватися на роботу або неефективність на роботі;
– відчуття відчуженості, малозначущості у суспільстві.

Ваші особистісні якості та суспільні чинники можуть посилювати або послаблювати стресові реакції, впливаючи на їх тип, інтенсивність, тривалість та результат. Враховуючи, що зазвичай нам важко підготуватися до тієї чи іншої стресової ситуації завчасно, ми можемо тяжко переживати сам момент напруження. Але попередити «зрив» та підготувати себе до стресових подій, вийти «переможцем» із стресової ситуації – можна.
Суспільна підтримка є важливим ресурсом збереження психологічної стійкості людини в стресових ситуаціях. Багато фахівців відзначають, що позитивне (доброзичливе та сприятливе) соціальне оточення (сім’я, друзі, колеги, група однодумців також може бути одним з найважливіших чинників стресостійкості людини. Ще один ресурс для підвищення стресостійкості – психологічна компетентність (тобто практична обізнаність) людини, рівень його психологічної освіченості і культури.

Що варто робити аби опанувати стрес?

– достатньо відпочивайте;
– якомога регулярніше їжте та пийте воду;
– спілкуйтеся та проводьте час із родиною та друзями;
– обговорюйте проблеми із тим, кому довіряєте;
– займайтеся тим, що допомагає вам розслабитись (гуляйте, співайте, моліться, грайте з дітьми);
– робіть фізичні вправи;
– визначте безпечні способи, як допомагати іншим під час кризи, а також беріть участь у діяльності громади.

Чого НЕ варто робити, аби опанувати стрес?

– не вживайте алкоголь або інші психоактивні речовини і не куріть;
– не спіть увесь день;
– не працюйте без відпочинку і не розслабляючись;
– не відсторонюйтеся від друзів та близьких;
– не нехтуйте елементарною особистою гігієною;
– не скоюйте насильство.

І ще декілька корисних практичних порад, які допоможуть вам почуватися краще:

 

– Не соромтеся плакати!

 

 

Наш організм однаково реагує на фізичний і душевний біль – сльозами. Емоційний виплеск зменшує вплив психотравмуючих факторів, зменшує ймовірність нервових розладів. Дозвольте собі забути про гендерні стереотипи ( «чоловіки не плачуть», «чоловіки повинні бути сильними» тощо).

 

– Спробуйте виробити корисні звички

 

 

Починайте свій ранок з ложки меду, розведеної у склянці теплої води, або води з лимоном, а також намагайтеся вживати «сонячні продукти» а саме овочі та фрукти. Щовечора робіть вправи для розслаблення м’язів плечового поясу, розминайте м’язи плечей, шиї, розтирайте руки, ноги.

 

– Заспокоювальне дихання

 

Не забувайте відпрацьовувати кілька разів на день заспокоювальне дихання: вдихаємо носом, видихаємо ротом, видих має бути довший за вдих.

 

– Обмежуйте кількість інформації, що ви отримуєте та сприймаєте

 

 

Звертайте увагу лише на якісно важливі матеріали, слухаючи чи читаючи щоденні новини фокусуйтеся на позитивних сюжетах, не концентруйтеся на негативні. Слід пам’ятати, що в багатьох ЗМІ існують свої «прийоми»:  матеріали негативного та скандалістського характеру задля створення хвилюючого видовища. Водночас пам’ятайте, що повна відсутність важливої, критично виваженої інформації може посилювати вашу невпевненість.

 

– Більше контактуйте із тваринами

 

 

За нагоди більше контактуйте із тваринами, адже таке «спілкування» дуже позитивно впливає на внутрішній стан людини, полегшує напруження. До найвідоміших терапій можна віднести іпотерапію (коні) та каністерапію (собаки).

 

– Підтримайте близьку людину

 

 

Якщо ваш товариш засмучений, не проходьте повз нього, запитайте що сталося: «Як ти себе почуваєш?», «Що можеш зробити для себе зараз, щоб покращився твій настрій?». Навіть у найважчій ситуації можна зробити для себе і своїх друзів щось приємне (чи хоч би помріяти про це, дати/отримати добру пораду).

Якщо ви не відчуваєте покращення свого емоційного стану, без остраху звертайтеся за консультацією до психолога.
І пам’ятайте, сильна людина не соромиться звернутися за допомогою. Дуже часто вирішення складної задачі досягають саме ті, хто вчасно звернувся по допомогу.

Дбайте про своє психічне здоров’я!

Кінофільми, які допомагають зрозуміти реакції на фрустрацію, стрес і травму і знайти слова для вираження почуттів і розради

Оксана Залесська – психолог, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

 «Іноді мистецтво і культура допомагають нам знайти слова, щоб висловити те, що складно висловити.  Допомагають відчути причетність і розтопити самотність.
Дивіться кіно, разом з дітьми, з колегами і друзями.
Відчувайте, думайте і знаходьте нові рішення.
Приємного перегляду і цікавих ідей!»

 

 

 

 

«Заборонені ігри» (фр. Jeux interdits) (1952)

 

Фільм Рене Клемана, що вийшов у прокат в 1952 році.
Екранізація роману Франсуа Буайе «Таємні ігри» (фр. Les jeux inconnus, 1947).
Лауреат премій «Золотий лев» і «Оскар».

В основу фільму покладена історія маленької дівчинки, яка втікає з-під бомбардувань
в Парижі, яка втратила батьків. Показані архетипічні механізми обробки травми.

 

 

 

 

 

 

 

«Саммерхілл» (2008)

Режисер фільму – Джон Іст.

В основу фільму покладена історія реально існуючої з 1921 року і розташованої в містечку Лейстон в Саффолку експериментальної школи «Саммерхілл». Її засновник, Олександр Нілл, автор унікальної методики виховання дітей на основі самоврядування. Школа повністю управляється учнями і славиться своїми досягненнями.

Педагоги і діти живуть душа в душу, в школі панує повна гармонія і освітня, і виховна. Противники цього шкільного експерименту, які називали школу не інакше як «роби-що-хочеш», робили неодноразові спроби її закрити. Однак вчителі разом зі своїми учнями (як колишніми, так і справжніми) відстояли право на існування своєї школи. Адже її заслугою давно стали здорові і вільні діти, чиє життя не зіпсоване страхом і ненавистю.

 

«Розповідь верблюда, що плаче» (2003)

Режисери: Бямасурен Даваа, Луїджи Фалорні

Це дуже глибокий фільм про те, як потрібно поводитися з травмою і супротивом.
Потрібно знайти мелодію, яка зможе розтопити лід і висловити біль.

Весна в пустелі Гобі, Південної Монголії.
Сім’ї кочових племен зупиняють свій рух, щоб допомогти верблюдам народити.
І одна з матерів несподівано відмовляється від свого верблюда. Тепер кочівники змушені годувати і виховувати малюка. Але молока не так багато, а вони в пустелі, надій на порятунок малюка зовсім мало, але вони є.

 

 

 

 

 

 

«Чуча» (1999)

Режисер –  Гаррі Бардін.

Якщо ти маленький, а навколо одні дорослі та до тебе нікому немає діла – це сумно.
Але якщо це ще відбувається в новорічну ніч, то це – ще більший смуток.
Фільм про хлопчика, який сам собі змайстрував з старих, непотрібних речей дуже потрібного йому друга – Чучу. І, як завжди буває в казках, Чуча ожив…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Думками на виворіт» (2015)

 

Американський 3D комп’ютерно-анімаційний комедійно-драматичний фільм,
знятий Пітом Доктером.

Фільм від Піксар про процеси, що відбуваються всередині дитини, що переживає складні часи (переїзд, дорослішання, конфлікти).
Увага приділена емоціям і їх основній ролі в регуляції психічної рівноваги і адаптації до нового досвіду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Конфлікт» (1983)

Режисер фільму Гаррі Бардін.

Показані стадії розвитку конфліктів між народами. Історія практично всіх міжнародних конфліктів.
Герої фільму – звичайні сірники. Сварка, що почалася через дрібницю, перейшла в справжній бій …

У фільмі використано музику композитора Алессандро Марчелло «Концерт для гобоя і струнних ре мінор, 2-га частина” Адажіо “» (Alessandro Marcello – Concerto for Oboe and Strings in d-moll, 2nd movement ‘Adagio’).

 

«Маленький принц» (2015)

Режисер фільму – Марк Осборн.

Поки людина вірить у казки, вона щаслива, вона може жити і радіти, як один з головних героїв мультфільму «Маленький принц».
Старий авіатор, незважаючи на свій вік, ні на хвилину не припиняв фантазувати. Одного разу поруч з його будинком оселилася родина – досить неприємна, явно зарозуміла дама, і її мила дочка. Весь час дівчинки розписано по хвилинах, сувора мама подбала про те, щоб її дитина не тинялася без діла. Тільки вона занадто захопилася, так як дівчинці ніколи навіть просто закрити очі і помріяти, а це так важливо для дітей!

Дивлячись на це, авіатор зібрав з паперу літачок і запустив його в напрямку сусідів. Дівчинка, впіймавши його, дізнається про те, що старий хоче розвеселити її. Він давно шукав дитину, якій можна розповісти про легенду про Маленького Принца і зірках, так далеко розташованих від Землі. Юна героїня дуже захопилася цією новиною, вона з радістю забула про всі накази матері і справах, які повинна встигнути виконати до сну. Залишається тільки відремонутвати старий літак і відправитися в незвичайну подорож разом з новим другом. Їх чекають небезпеки і чарівництво, сміх і сльози, а головне – дівчинка дізнається, що таке справжня дружба.

 

«Понетт» (1996)

Режисер – Жак Дуайон.
Фільм про переживання втрати.
Мати головної героїні загинула в автокатастрофі. Дівчинка намагається впоратися з власними почуттями і відновити внутрішню рівновагу.
Навколишні дорослі і діти іноді не зовсім здатні співпереживати і підтримувати дівчинку, часто через власний страх перед смертю, втратою близьких і горюванням.

 

 

 

 

«Джон» (1969)

Режисери: Джеймс Робертсон, Джойс Робертсон.

Фільм розповідає про значення прихильності, вплив розлуки на психофізіологічний розвиток дитини.
Дослідження, зроблені на основі цього фільму підтвердили взаємозв’язок присутності близької людини на подальше життя дітей, а також підтвердили факт того, що рання розлука може привести до психічної травми.

Вправи на взаємодію в парі. Поради сімейного психолога Павла Горбенка

Павло Горбенко – сімейний психолог, психотерапевт, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА

Час від часу до мене звертаються пари з проханням «продіагностувати» їх відносини. Якщо чесно, не надто корисна справа. Третій особі, навіть і психотерапевту, важко визначити, що для відносин є нормою, а що – ні. Скільки існує пар, стільки й норм. Якщо нас влаштовує те, що відбувається з кожним з нас у відносинах, то це і є найкращим показником їх якості. Тому я, зазвичай, пропоную спробувати самим партнерам трохи «погратись» у відносини і оцінити, як вони себе в них почувають.

От сьогодні я хочу поділитися з вами доволі простим «експрес-тестом», який дозволить у ігровій формі за, скажімо, десять хвилин, прожити з вашим партнером маленьке життя. І що є більш важливим, дасть широке поле для експериментів.

Отже, вихідні умови такі: у вас із партнером існують достатньо довірливі стосунки, ви обидва знаходитесь у спокійному стані, у вас є десять – двадцять хвилин часу і тихе місце, де вас ніхто не буде відволікати, а краще – і бачити. Вихідне положення – ви стоїте обличчям один до одного на відстані трохи більше витягнутої руки.
Вся вправа відбувається із заплющеними очима і мовчки. Кожен етап займає приблизно дві-три хвилини.


Перша фаза – ви стоїте поруч, опустивши руки, але жодним чином не взаємодієте. Спробуйте відчути, як ви почуваєте себе при цьому. Спокійно? Тривожно? Що хочеться зробити? Збільшити дистанцію? Пересвідчитись, що партнер не втік? Сконцентруватись на собі? Відмітьте це про себе.
Потім не домовляючись і не розплющуючи очей, дуже повільно знайдіть своїми долонями долоні партнера і «познайомтесь» з ними, доторкаючись і «досліджуючи» їх. При чому те, як відбувається це «знайомство», теж може бути інформативним. Ви берете ініціативу у свої руки, чи чекаєте, коли вас «знайдуть»? Намагаєтесь проявити фантазію чи обмежуєтесь офіційним діловим рукопотисканням? Що ви взагалі в цей момент відчуваєте – азарт, ніжність, цікавість, смуток, ще щось? Просто відчувайте те, що відчувається і відмітьте це про себе. Спробуйте трохи проекспериментувати із взаємодією (але ж пам’ятаєте – тільки долонями!) і поступово переходити до іншої фази.
Далі так само, через взаємодію долонями спробуйте по черзі побути активною і пасивною стороною. Тобто один партнер на якійсь час стає ведучим і може робити із долонями іншого все, що захоче. Інший просто підкоряється і слідує за партнером. Потім ролі змінюються. Звичайно, тут так само важливо відслідковувати почуття.

Переходимо до наступної фази. Тепер через взаємодію долонь дайте партнеру відчути, що ви володієте певною силою. Покажіть, що кожен з вас може не піддаватися і наполягати на своєму. Можна навіть трохи поконфліктувати, посперечатись, перевірити, хто головний (при цьому, звичайно, важливо дозувати силу так, щоб не завдати одне одному болю). А потім можна «помиритися». Як це вам?

І врешті решт – через контакт долонь подякуйте партнерові за все, що ви прожили разом і так само повільно завершіть ваш контакт руками і знову поверніться у стан, з якого починали – навпроти один одного, руки опущені. Дайте собі ще близько хвилини на те, щоб відчути «післясмак» взаємодії. Що ви відчуваєте зараз? Задоволення? Спокій? Смуток? Збудження? Ще щось?
І можете відкривати очі.
Неважко помітити, що етапи, які ви проживаєте з партнером у вправі, символічно відображають етапи відносин, через які ми усі проходимо. Спочатку ми знаходимось кожен у своєму власному просторі, наодинці з собою. Потім відбувається знайомство, далі – романтичний період «відкриття» партнера, з’являється досвід взаємодії, потім проявляються певне суперництво, яке по суті є продовженням знайомства і закінчується примиренням і ще більшою близькістю. Ну і нарешті, завершення і прощання. А далі – новий цикл. І ще. І ще.

Після вправи цікаво задати собі і обговорити з партнером декілька питань.
– Що було найбільш приємним? А неприємним?
– Чого не вистачило?
– Чого було забагато?
– Чого ще хотілося?
А можливо, ви помітите цікаві паралелі із своїми реальними відносинами і це теж може бути темою для обговорення. Чи схоже те, як ви себе вели у вправі з тим, як ви ведете себе у житті? А що було б, якби на певному етапі ви повели себе не так, як завжди звикли? Як би з цим було вам і партнеру? А от і спробуйте наступного разу.

Насправді таких метафоричних вправ на взаємодію існує чимало. Тож – далі буде.
Доречі, описану тут техніку можна використовувати й не сильно концентруючись на усвідомленнях. Можете спробувати просто отримати задоволення від такого незвичного тілесного контакту з партнером. І ще – зверніть увагу на те, як відреагував ваш партнер на пропозицію спробувати вправу. Якщо він погодився, то можете вже порадіти за себе. Якщо у вашій парі є місце для експерименту, це вже є доволі яскравою ознакою довіри у ваших стосунках.
Так, ну і, звичайно ж, не забутьте після всього цього міцно обійняти свого партнера і подякувати йому за те, що він у вас є.

Творчості і натхнення вам у ваших стосунках!


Павло Горбенко, спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА.

5 порад щодо статевого виховання від Валентини Самусь

Сексуальна освіта – це тема палких дискусій. В Україні протидія їй досить потужна, особливо серед релігійних організацій та батьків, які вважають, що діти про все дізнаються після весілля. Але і в країнах, де така освіта є загальнообов’язковою, теж є незадоволені.

З одного боку, дехто боїться, що будь-яка інформація спонукатиме дітей цікавитися питаннями сексу раніше, ніж того варто, але з іншого — ми живемо не в інформаційному вакуумі, і підлітки все одно знайдуть відповіді на запитання, що їх хвилюють — і часто в досить спотвореному вигляді.

Чи можливі в такому випадку якісь універсальні поради щодо сексуального виховання дітей, які підходять геть усім незалежно від їхніх культурних та релігійних переконань? Я спробую такі сформулювати.

 

  1. Не кажіть неправди. Всі батьки іноді трохи хитрують з дитиною, коли не готові до конфлікту або плачу. «Крамниця з морозивом вже зачинилася» – іноді кажемо ми, коли немає сил пояснювати дитині, що досить вже солодкого на день, чи ми настільки втомлені, що йти до магазину вже не в силах. Але коли це стосується питань освіти, такий підхід абсолютно недопустимий. Звичайно, мало хто зараз серйозно говорить дитині, що її “приніс лелека” або “знайшли в капусті”. Але слів про те, що “дорослі дуже люблять один одного і тоді з’являються діти” на якомусь етапі стає теж недостатньо. Відсутність інформації запускає механізм пізнання через фантазування: дитина починає питати “а мене тато теж любить, чи це значить, що в мене буде дитина?” “А ще любить бабуся, і, можливо, вихователька, вони завагітніють?” Часто невідоме чи незрозуміле стає причиною страхів. В результаті діти бояться завагітніти від поцілунків чи туалету, бо механізм цього процесу зовсім не прояснений.

 

  1. Називайте речі своїми іменами. У статевих органів є назви — так само, як і в інших частин тіла. Ми вчимо з дітьми слова “очі”, “ротик” і “носик” ще в перший рік дитини, а слова “вульва” і “пеніс” часто в аж середній школі. Ці слова абсолютно пристойні і допомагають дитині формувати цілісний образ тіла. Слова “піхва”, “уретра”, “головка”, “анус” допоможуть краще розібратися у механізмах роботи тіла. Вони не потребують евфемізмів. Так само, як ми не називаємо пальці “змійками”, нам нема необхідності називати пеніс “краником”.

 

  1. Визнавайте тілесні кордони дитини і заявляйте про власні кордони. Дитина має право на своє тіло від народження. Коли вона вже може висловити згоду чи незгоду щодо доторків та поцілунків, з нею варто рахуватися. Коли ми кажемо “давай тітонька тебе потримає”, чи “поцілуй бабусю на прощання”,  а дитина каже “ні”, то для нас це має бути “ні”. Те саме стосується кордонів дорослих: якщо дитина робить вам щось неприємне, сміливо відмовляйте. Якщо дитину вчать слухатися дорослих і бути чемною, їй важко буде проявити спротив у випадку насильства. Розуміння власних рамок і кордонів має працювати і у розумінні кордонів інших. Якщо дитина дошкільного і старшого віку хоче ходити з вами в душ чи засинає, тільки тримаючись за груди, треба вчитися казати їй “ні”. Вміння говорити і чути це слово “ні” — важлива частина емоційного  дорослішання.

 

  1. Відповідайте на питання в межах інтересу. Часто чую питання, чи не рано про щось знати. Відповідь проста: якщо дитина запитала, то не рано. Якщо ви відмахнетеся від неї, то вона дізнається про це з інших джерел, які ви точно не зможете проконтролювати. Але і зайві подробиці можуть ускладнити сприйняття. Загальна ідея полягає в тому, щоб відповісти на питання і чекати уточнень. Якщо їх нема, значить, інформації поки достатньо.

 

  1. Говоріть про стосунки. Навчайте дітей різноманітності людських почуттів і стосунків. Часто підлітки займаються сексом у пошуках близькості та прийняття. Але ж існує безліч почуттів між людьми та їх проявів – дружба, закоханість, інтерес, ваблення, симпатія, близькість. Можна гуляти, готувати разом їжу, обговорювати фільми, обійматися під ковдрою і робити безліч інших справ, поглиблюючи близькість як пара. Якщо різноманітність почуттів і їх проявів не знайома, то секс стає єдиним проявом близькості, не в останню чергу завдяки фільмам та музичним кліпам.

 

Ну і найбільш загальна порада – залишайтеся для дитини тим, до кого можна підійти з будь-яким запитанням, і отримати підтримку, а не покарання, тоді більше шансів не пропустити ситуацію небезпеки.

З 17 травня в Центрі психосоціальної реабілітації стартує група “Наука про стосунки” для підлітків 12-15 років. Детальніше про групу ви можете дізнатися за посиланням: https://www.facebook.com/events/121149782081182/

 

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА: ЯК ПОДОЛАТИ АГРЕСІЮ

Олена Костюк –  кандидат психологічних наук, когнітивно-поведінковий психотерапевт,  спеціаліст Центру психосоціальної реабілітації НаУКМА. 

Агресія – це поведінка, що порушує психологічні, фізичні чи інші межі іншої людини чи людей (в т.ч. й аутоагресія, що направлена на самого себе).

В основі агресивної поведінки знаходяться емоція злості: від легкого роздратування до нестримної люті. На противагу поширеній думці, що злість це дуже шкідлива емоція і бажано її уникати або стримувати (придушувати), хочеться відмітити, що вона є дуже важливою і корисною. Саме злість фокусує нашу увагу на загрозах, що можуть нам зашкодити, мобілізує наше тіло та психіку до боротьби або втечі від «ворога», сповіщає «супротивнику», що ми будемо відстоювати свої межі чи інтереси. Проблемною злість стає лише тоді, коли виникає занадто часто, занадто сильна або така, що суттєво впливає на наше життя негативним чином: псує стосунки, призводить до руйнування сталих відносин, є невиправдано деструктивною по відношенню до речей чи людей.

Що ж робити, коли злість та агресивна поведінка стали на заваді вашого життя?

1. Спочатку дуже важливо усвідомити, що ви відчуваєте злість та в якій мірі. Чудово якщо ви зможете виразити це в словах. Наприклад: «Я роздратований/втратив рівновагу», «Я відчуваю злість», «В мені наростає гнів/лють» і т.ін.

2. Спробуйте також визначити які причини призвели вас до такого стану та зменшити або компенсувати їх вплив на себе. Найчастіше викликають такі емоції наступні чинники:

· фізіологічні причини (деякі хвороби, гормональні порушення, надмірна втома, деякі медичні препарати, зловживання алкоголем, наркотиками та ін. психоактивними речовинами, голод чи спрага і т.д.);

· психологічні причини (психологічна занедбаність в дитинстві, пережиті психологічні травми та недоліки виховання, надмірне інформаційне перевантаження, особливо негативного змісту, установки, особливості сприйняття стресових ситуацій та надане їм негативне значення);

· соціальні причини (наслідування агресивної поведінки перш за все батьків, друзів, кіногероїв і т.п., соціально-побутові, економічні, фінансові складнощі, війни, революції та ін. екстремальні ситуації й соціальні напруження).

3. Знайдіть свій спосіб переключитися з негативної емоції на щось більш позитивне, якщо вважаєте, що прояв вашої злості матиме негативні наслідки:

· глибоке дихання, медитацію, приємні спогади чи мрії, що знизять напругу та сприятимуть релаксації;

· спортивні активності, прогулянки, перегляд захоплюючого фільму та читання книжок, що дадуть змогу відволіктися, переключитися на інше;

· аутогенні тренування, позитивні афірмації й т.ін., які змінять сприйняття того, що відбувається

4. Відшукайте безпечні форми прояву злості. Часто проблеми створює не сама злість, а способ її висловлення. Важливо не плутати соціальні заборони на грубість, ненормативну лексику, рукоприкладство з забороною на самі емоції. Намагайтеся донести свої почуття з приводу ситуації, а не претензії до співрозмовника.

5. Вирішуйте свої проблеми по можливості відразу. Адже їх накопичення буде додатковим чинником роздратування. Якщо конфліктної ситуації уникнути неможливо, обговорюйте тільки той привід, який викликав ваші негативні емоції, не пригадуйте все, про що ви мовчали до цього часу.

6. Якщо попри все вам не вдається опанувати себе, візьміть тайм-аут зі співрозмовником на той час, який потрібен вам, щоб заспокоїтися, проаналізувати ситуацію та виробити по відношенню до неї зважену позицію. Після цього можете продовжити розмову.

Дбайте про себе та будьте чесними та щирими один до одного!